Сенс неокласичної теорії інвестицій

Неокласична теорія інвестицій виникла в кінці 19-го століття. Основою даної теорії стали дослідження економістів про те, як взаємодіє процес утворення цін з вільною конкуренцією, що дозволяє забезпечити найбільш ефективне і повне використання наявних у виробників ресурсів. Підсумком взаємодії всіх складових повинен бути максимально справедливий розділ всіх доходів. Неокласична модель інвестицій в підсумку стала базисом для існуючої зараз теорії фінансів держави.

Особливості неокласичної теорії інвестицій

Дана теорія досліджує не стільки сам процес економічного розвитку ринку в цілому, а поведінка індивідів (підприємців, споживачів і, власне, найманих працівників). У даній теорії вивчаються і аналізуються механізми того, як всі категорії населення (в тому числі і промисловці), оптимізують свої доходи і прагнуть звести до мінімуму витрати. Дослідження в даній теорії засновані на граничних величинах, таких, як гранична величина блага на душу населення, гранична величина інвестицій у виробництво.

Неокласична теорія інвестицій має в своїй основі принцип економічної свободи, тобто принцип конкурентно-вільних ринкових відносин. На відміну від класичної теорії, неокласична робить упор на аналіз існуючих ринкових взаємин. У ній розглядаються проблеми використання ресурсів в обмеженій кількості, які застосовуються як на виробництві, так і в домашньому господарстві. Одним словом, аналізується мікроекономічна модель ринку.

Основною ідеєю неокласичної теорії є виявлення ідеального рівноваги, коли ринкова економіка діє як саморегулівних механізм, і тим самим дозволяє отримувати необхідні народу блага в достатній кількості. Тобто, потрібно визначити, який обсяг інвестицій (капіталовкладень), потрібно внести в розвиток кожного окремого виробництва або сім’ї, для дотримання економічного балансу держави в цілому.

Як же визначити основні чинники, покликані впливати на зростання економіки, а також визначити найбільш прийнятний коефіцієнт цього зростання, щоб в процесі виробництва не виникало перекосів економіки країни? Саме для цього і були створені кілька варіантів моделей інвестицій.

Теорії інвестицій

Сьогодні існує далеко не єдина неокласична модель інвестицій. Найпопулярнішою, покликаної визначити, наскільки економіка країни збалансована, є модель Роберта Солоу. При розрахунках оптимальних темпів зростання економіки враховуються три складових:

  • земельні ресурси;
  • капітал;
  • працю.

Для країн з високими показниками в сфері технологічного розвитку (наприклад, в Японії), фактор земельного ресурсу можна виключити з формули. Відповідно до принципу Солоу, сьогодні при визначенні темпів зростання капіталу, необхідно враховувати і технологічний рівень розвитку певної держави. При цьому вважається, що розвиток технологій призводить до зростання двох чинників: заробітної плати і власного капіталу.

Якщо взяти за основу постійну величину (чисельність найманих працівників), то обсяг капіталу буде змінюватися тільки за рахунок інвестицій в економіку і вибування застарілих фондів. Але чисельність населення не стоїть на місці, тому одержувані блага незмінно будуть зменшуватися, пропорційно приросту. Подібна ситуація потребує притоку нових інвестицій для забезпечення всього населення в колишньому обсязі, що неухильно призводить до втрати рівноваги економіки.

Таким чином, неокласична модель інвестицій Солоу диктує такі умови для збереження економічного балансу держави: зростання інвестицій повинен бути пропорційний приросту населення країни. Грубо кажучи, існував певний рівень добробуту. При збільшенні населення відбувається зниження добробуту (тобто блага розподіляються між збільшеним населенням). Для вирівнювання ситуації потрібно довкласти в економіку країни рівно стільки коштів, наскільки знизилися доходи з розрахунку на душу населення. Тільки в цьому випадку економіка країни збереже стійкість.

Крім внутрішньодержавного розподілу інвестицій на темпи зростання виробництва впливають і такі фактори, як:

  • політичні розбіжності;
  • рух капіталів між країнами;
  • прагнення держав об’єднати виробничі потужності на тих територіях, де продуктивність вище, а витрати на оплату праці нижче (розміщення виробництва в країнах з низьким рівнем життя).

Виходячи з цієї моделі ведення бізнесу, відбувається відтік капіталу в країни, задіяні у виробничому процесі. Корінне населення позбавляється частини робочих місць, що призводить до зниження рівня добробуту. Таким чином, сьогодні відбувається перекіс в економіці багатьох країн.

Посилання на основну публікацію