Постійні і змінні економічні ресурси

Структура і тенденції зміни рівня витрат виробництва залежать від розглянутого періоду часу: довгострокового або короткострокового.

Довгостроковий період часу достатній для того, щоб змінити обсяг використання будь-якого ресурсу, в тому числі і розміри виробничих потужностей, а також число фірм, що у галузі. Тому в довгостроковому періоді всі використовувані ресурси, а отже, і всі витрати є змінними.

У короткостроковому періоді часу ресурси фірми діляться на постійні та змінні. Це пов’язано з тим, що в короткостроковому періоді фірма може змінювати обсяги використання лише деяких ресурсів – найбільш мобільних (сировини і матеріалів, палива та енергії і живої праці). Тоді як для заміни машин, обладнання тощо, тобто зміни розміру виробничих потужностей, в рамках короткострокового періоду у фірми недостатньо часу. Тому в короткостроковому періоді використання одних ресурсів (виробничих потужностей) можна вважати фіксованим, постійним, а використання інших (праці, сировини і т.п.) можна змінювати в цілях збільшення або зменшення обсягу виробництва (тобто вони є змінними).

Спочатку розглянемо більш детально ресурси і витрати фірми в короткостроковому періоді.

Між постійними і змінними ресурсами повинна дотримуватися певна пропорція, наприклад, певне число верстатів (постійний ресурс) може оптимальним чином обслуговуватися лише певним числом робочих (змінний ресурс). Оптимальне співвідношення між використовуваними ресурсами досягається в так званій точці технологічного оптимуму. До досягнення цієї точки має місце етап зростаючої віддачі від змінного ресурсу (праці), який додається до постійного ресурсу (виробничим потужностям), коли віддача від кожного нового працівника зростає.

Але після досягнення точки технологічного оптимуму додавання кожного нового працівника більше не буде збільшувати віддачу від праці у вигляді зростання продукту, а, навпаки, ця віддача почне знижуватися. Тобто на другому етапі починає діяти закон спадної віддачі, або, як ще його називають, закон граничної продуктивності. Він був відкритий французьким економістом Ж.Р. Тюрго ще в XVIII столітті.

Закон говорить: додавання одиниць змінного ресурсу при • фіксованій величині постійних ресурсів неодмінно призводить до ситуації, коли кожна наступна одиниця змінного ресурсу почне додавати до валового продукту менше, ніж його попередня одиниця. Віддача від використання ресурсу по-різному проявляється в динаміці загального валового (сумарного) продукту (TPL), отриманого від всіх використаних одиниць ресурсу, і в динаміці середнього і граничного продуктів.

1. На першому етапі із зростанням кількості змінного ресурсу (праці) росте як валовий, так і середній продукт праці. Граничний продукт праці, досягши свого максимуму, вже на першому етапі починає падати, показуючи, що швидкість зростання валового продукту сповільнилася, оскільки приріст випуску від кожного нового працівника стає все менше. Але середній продукт все ще продовжує рости.

2. З певного моменту і середній продукт праці починає падати, хоча загальний продукт все ще продовжує рости, але все більш повільним темпом. Настає етап спадної віддачі.

3. Коли ж валовий продукт сягає максимуму, швидкість його росту стає рівною 0 (як і граничний продукт дорівнює 0). Після цієї точки валовий продукт починає абсолютно зменшуватися, а граничний продукт стає негативною величиною.

Посилання на основну публікацію