Особливості права власності

Паралельно з такого роду відносинами, а почасти і в їх результаті в країні склалася ситуація, при якій формальне право власності на господарські активи є вторинним порівняно з можливістю реально контролювати ресурси, необхідні для їх продуктивного використання. Без останнього формальний титул власника тих чи інших активів, будь то підприємство або право на розробку природних ресурсів, не означає нічого. Іншими словами, формальний титул власника – ще не привід для претензій на продуктивне використання об’єктів власності – скоріше, навпаки, він є природним доповненням реального контролю над активами, який, до речі, може бути встановлений і без придбання їх у власність.

Природно, що в умовах подібної системи право власності взагалі і право приватної власності в особливості не є безумовними. Ні законослухняність, ні порівняно сумлінне ведення справи, ні навіть дотримання неписаних «понять» не можуть гарантувати захист прав власника, виключити можливість так званого переділу власності або її вилучення більш сильним в економічному, політичному чи адміністративному плані суб’єктом. При наявності реального контролю над територією, галуззю, інфраструктурою тощо зацікавлені групи в існуючих умовах легко заволодівають тими чи іншими об’єктами, використовуючи ангажовані або підконтрольні арбітражні суди, помилкові банкрутства, саботаж з боку адміністративних органів або «трудових колективів» і т.п. (там же, с. 42). Періодично одержуючі розголосу в пресі гучні конфлікти навколо окремих підприємств – не більше ніж верхівка айсберга перманентного процесу переходу власності з рук в руки по причин, не пов’язаних з господарським управлінням цією власністю.

Названі мною базисні характеристики породжують цілий ряд важливих і цікавих наслідків.

Посилання на основну публікацію