Обмеження системи: темпи економічного зростання

Насамперед обмеження відносяться до кількісних параметрів росту. Темпи збільшення виробництва та доходів з урахуванням низького вихідного рівня і виключно сприятливої ​​зовнішньої кон’юнктури можна охарактеризувати в кращому випадку як помірні, але ніяк не високі. Але навіть такий помірне зростання в силу самої природи забезпечують його умов є крихким і нестійким. І справа тут не тільки в надзвичайно високої залежності економіки Росії від експорту нафти і газу, а отже, і від цін на них на світових ринках. Ця залежність, про яку докладніше нижче, безумовно є і являє собою дуже серйозну проблему, але не менше значення мають і деякі інші фактори.

По-перше, нинішнє зростання в значній мірі спирається на інфраструктурний і технологічний заділ, створений ще в радянський період (я маю на увазі вкладення, зроблені свого часу в загальнонаціональну транспортну мережу, електроенергетику, розвідку природних ресурсів, в систему НДДКР та ін.) . У 1990-і роки вкладення в ці області різко скоротилися, але ефект їх недофінансування починає відчуватися тільки зараз і повною мірою проявиться в найближчі 5-10 років.

По-друге, нездатність уряду зважитися на необхідні структурні реформи рано чи пізно почне чинити серйозний негативний вплив і на поточні виробничі плани великих підприємств. Невизначеність у цьому питанні припустима лише протягом обмеженого періоду часу, після чого неясність середньострокових перспектив стає великим перешкодою для інвестиційних планів.

Нарешті, і сам нинішній господарський механізм, як буде показано нижче, містить у собі серйозні обмеження для зростання ефективного виробництва.

Одне з найбільш слабких ланок в нинішній моделі економічного зростання – це відсутність ефективного механізму накопичення. Норма накопичення в російській економіці в порівнянні з 80-ми роками скоротилася в рази. Навіть на тлі інвестиційного підйому в 2000-2001 рр. її величина становила близько 20%, що ніяк не відповідає потребам оновлення та модернізації матеріальної бази виробництва в реальному секторі економіки. Враховуючи падіння реального обсягу ВВП, скорочення абсолютної величини капітальних вкладень можна оцінити як чотириразове. Той факт, що до кінця десятиліття більше 2/3 інвестицій в промисловості фінансувалося за рахунок власних коштів підприємств, що підприємства майже не залучають кошти з боку, говорить не стільки про фінансової потужності російських промислових підприємств, скільки про скромність їх інвестиційних програм і відсутності адекватних потребам реального сектора фінансових ринків.

Ніяк не компенсує зниження обсягів і зміна структури інвестицій в основний капітал: більше половини капітальних вкладень у відносно благополучний період 2000-2001 рр. були вироблені сирьедобивающімі, головним чином експортно-орієнтованими компаніями, і вузько націлені на задоволення їхніх власних потреб. Інститут фінансового посередництва, який би дозволяв переміщати капітал з галузей з надлишковими (понад їх власних потреб у продуктивному інвестуванні) поточними доходами в об’єктивно перспективні галузі, так і не склався, а ті форми, які цей процес приймає при відсутності подібного інституту – покупка сировинними компаніями підприємств в непрофільних для них секторах, тобто створення свого роду російських «чебол», – викликає великі сумніви в їхній ефективності та стійкості.

Стає все більш очевидним, що спостерігається в останні роки зростання ніяк не коригує очевидний (і в певному сенсі загрозливий) структурний перекіс економіки на користь сировинних галузей (там же, с. 17-24). Хоча безпосередньо частка сировинних галузей у формуванні російського ВВП порівняно невелікa, саме на цей сектор, благополуччя якого з об’єктивних причин сильно залежить від перепадів світової кон’юнктури, припадає основна частина фінансових ресурсів, якими володіють російські компанії, грошових потоків і виробничих інвестицій.

Частка цього комплексу у сукупних виробничих інвестиціях всі ці роки була і залишається помітно вище, ніж в структурі виробленої продукції. Так, у промисловості на електроенергетику і експортно-орієнтовані паливно-сировинні галузі припадає майже 80% усіх капіталовкладень, а частка інвестицій в переробних галузях – машинобудуванні, легкої та харчової промисловості – не перевищує 15%. Це означає, що саме сировинні галузі протягом останніх трьох років грали роль своєрідного локомотива промислового зростання, створюючи левову частину інвестиційного попиту на продукцію російського машинобудування і металообробки.

У той же час саме цим сектором російська економіка в максимальному ступені включена сьогодні у світове господарство. В експорті частка продукції паливно-сировинних галузей (включаючи промислову продукцію неглибокої переробки) становить 70% і має тенденцію до підвищення. При цьому більше половини всього обсягу експорту припадає на сиру нафту і природний газ. Завдяки цим галузям в останні роки підтримується і активне зовнішньоторговельне сальдо, без якого було б неможливе обслуговування великого зовнішнього боргу, накопиченого за останні десятиліття.

У результаті відносно невелике число найбільших компаній переважно сировинного профілю починають прямо або побічно управляти все більш значною частиною сукупних фінансових потоків в російській економіці. У сферу, так чи інакше підконтрольну цим компаніям, потрапляють вже не тільки потоки, безпосередньо пов’язані з видобутком і експортом природних ресурсів, але і задіяні в суміжних або обслуговуючих їх секторах, а то й просто в виробництвах з підвищеною рентабельністю, технологічно ніяк не пов’язаних з основним профілем діяльності цих компаній. Навколо сировинних компаній і на їх базі остаточно консолідується сучасна російська олігархія.

Одночасно сировинний сектор перетворився на найбільший за своєю значимістю генератор грошових доходів населення. Крім значного числа працівників, безпосередньо зайнятих видобутком, транспортуванням і переробкою сировини, цей сектор «годує» досить велику інфраструктуру – широке коло трудомістких виробництв, для яких основним і критично важливим споживачем є сам експортно-сировинний сектор або зайняті у ньому. Збільшення або зменшення доходів в паливно-сировинному секторі в сьогоднішніх умовах мультиплікативно породжує зростання або падіння продажів у великому секторі виробництв, здатних у своїй сумі надати визначальний вплив на стан внутрішньогосподарської кон’юнктури.

Посилання на основну публікацію