Неоавстрийська економічна школа

Ідеї неоавстрійської школи тісно пов’язані з ідеями неоліберальної школи. Тому часто неоавстрійсюку школу представляють як певний різновид неолібералізму.

Представником неоавстрійської школи був Людвіг фон Мізес (1881-1973). Головні його праці: «Теорія грошей та кредиту» (1912), «Соціалізм» (1922), «Всемогутній уряд: походження тоталітарної держави і тотальної війни» (1944), «Бюрократія» (1944), «Людські дії: трактат про економіку» (1949), «Теорія і історія» (1957). Л. Мізес зробив порівняльний аналіз ринкової та неринкової економіки. На його думку, у позаринковій плановій економіці неможливо досягти ринкової рівноваги, бо там централізовано встановлюються ціни. Тому в такій економіці ціни не виступають в якості об’єктивних економічних критеріїв. В результаті неможливо визначити справжні розміри попиту і на цій основі оптимально розподілити економічні ресурси, бо «там, де немає вільного ринку, немає цінового механізму; без цінового механізму немає і економічного розрахунку». Тому замість економічного розрахунку існує лише система довільних оцінок, що неминуче призводить до виникнення «запланованого хаосу». Великим недоліком є і те, що така економіка вимагає численної дорогий державної бюрократії. На думку Л. Мізеса, такий великий бюрократичний апарат необхідний, щоб отримувати і обробляти інформацію, складати плани, контролювати їх і домагатися виконання. Виникає прошарок людей, які дуже консервативні у своїх поглядах і не сприймають нічого новаторського.

У ринковій економіці вільні ціни забезпечують оптимальний розподіл ресурсів. Спотворити ринкові ціни може тільки знецінення грошей.

Функціонування ринкової економіки можливе лише на основі приватної власності, яка забезпечує ще і суверенітет споживачів. Приватна власність, з точки зору Л. Мізеса, є необхідним реквізитом цивілізації і матеріального добробуту.

Іншим представником неоавстрійської економічної школи був Фрідріх Август Хайєк (1899-1992). Його головні роботи: «Грошова теорія і економічний цикл» (1923), «Ціни і виробництво» (1931), «Прибуток, процент та інвестиції» (1939), «Чиста теорія капіталу» (1941), «Дорога до рабства» (1944), «Конституція свободи» (1960), «Право, законодавство і свобода» (1979).

У своїх дослідженнях Ф. Хайєк виходив з наступних теоретичних положень. По-перше, мета суспільних наук полягає в поясненні не передбачуваних результатів, які отримуються в результаті діяльності великої кількості людей. По-друге, економіка так складна, що людський розум не в силах пізнати об’єктивні закони її розвитку. На основі цих положень Ф. Хайєк робить висновок про необхідність монополії ринку, яка може забезпечити спонтанний економічний порядок.
Переваги ринкової економіки, Ф. Хайєк, полягають у наступному.

1. Тільки ринкова економіка може забезпечити економічну свободу, яка полягає у можливості розпоряджатися своїми ресурсами, не обмежуючи при цьому індивідуальну свободу людей. В цих умовах суспільні результати отримуються на основі взаємодії людей, а не як втілення в життя чиїхось задумів. Економічна свобода дає змогу кожному індивіду ефективно використовувати свої знання. Гарантувати свободу може лише приватна власність.

2. Ринок забезпечує поширення інформації, яка, викликаючи реакцію продавців і покупців, робить можливим формування цін. Ціна одночасно є стимулом, спонукаючи людину пристосовуватися до мінливих умов, а підприємцям узгоджувати свої дії один з одним.
Функціонування ринку може здійснюватися лише за стабільність грошової системи. Таке можливо, якщо позбавити уряд монополії на здійснення грошової емісії.

Заважають функціонуванню ринку або, за словами Ф. Хайєка, «забруднюють ринок» наступні негативні моменти:

1) державне втручання в економіку. Таке втручання приводить в остаточному підсумку до руйнування економіки. Тому Ф. Хайєк проти всіх течій, які виступають за державне регулювання. Він назвав втручання держави в економіку «згубної самовпевненістю»;

2) профспілки, т. к. є монополією ринку праці. Тому Ф. Хайєк закликав боротися з профспілками.
Нерівність є необхідною передумовою ринку, незважаючи на те, що це може багатьох не влаштовувати в силу етичних, моральних та інших міркувань.

Посилання на основну публікацію