Мотивація влади: цілі та інтереси

Ось у першому наближенні основні помилки, допущені при спробах здійснити ліберальні ринкові реформи і зумовили в кінцевому підсумку їх невдачу. Є й третя група причин, які зіграли не меншу роль в тому, що події прийняли саме той оборот, свідком якого ми стали. Я переконаний, що справжні інтереси і мотиви влади, яка взяла на себе відповідальність за історичну долю Росії в 1991 р за великим рахунком ніяк не були пов’язані з декларувати цілями створення прозорої та конкурентної ринкової економіки та забезпечення мінімального соціального захисту населення. Насправді розмови про демократичної ринкової економіки і, відповідно, політичних та економічних реформах, покликаних забезпечити її становлення, були не більше ніж ідеологічним прикриттям для куди більш прозаїчних завдань і цілей.

Насправді нову систему формуватися не ліберали-реформатори, а найбільш енергійна і «голодна» частину старої радянської бюрократії. Формувала її під себе, під свій менталітет і свої інтереси – розмови про ринок, конкуренцію і тому подібних речах цікавили правлячу еліту лише в тій мірі, в якій це було необхідно для забезпечення політичної підтримки нового правлячого класу. Що ж стосується реальних дій, то будь-які заходи, що обмежували для правлячої еліти свободу розпорядження дістався їй від радянської епохи спадщиною, були для неї неприйнятні. Першим і головним завданням перехідного періоду в розумінні тодішньої влади було забезпечення її власних майнових і політичних інтересів, і в першу чергу використання опинилася в її руках влади для реальної приватизації активів колишньої радянської держави (докладніше див. [161, с. 43-49]) . Суб’єктивні відчуття, плани або наміри окремих представників нового правлячого класу за великим рахунком не мали значення, хоча в ряді випадків, я охоче допускаю, вони щиро ставили завдання побудови в Росії суспільства західноєвропейського або американського типу. Важливо інше – загальне колективна свідомість цього класу, його уявлення про допустимому і неприпустимому, можливе і неможливе, бажаних і небажаних і т.д. забезпечувало прийняття правлячим класом саме тих рішень, які створювали умови для успішної конвертації влади у власність, і навпаки. Навпаки, ті закони або рішення, які могли б сприяти створенню умов для щодо чесної ринкової конкуренції, фактично саботировались, а їх вплив на реальну економіку практично було зведено до нуля.

Посилання на основну публікацію