Матеріальна основа світового господарства

Суб’єкти світового господарства, його сутність

Сучасні економічні системи окремих держав будуються на принципах ринкових відносин, що має на увазі відкритість структур і їх готовність до взаємодії один з одним. Так утворюється світове господарство, в основі якого лежить виробничий процес і обмін благами. Взаєморозрахунки здійснюються за допомогою фінансових платежів. Для зручності їх проведення створено спеціальні кредитно-грошові міжнародні організації. Варто так само відзначити, що світове господарство будується на ринковому механізмі і має властивості ринкової моделі відносин, для якої характерні:

  • Незалежність дій економічних суб’єктів, в даному випадку держав, міжнародних організацій і корпорацій.
  • Конкурентна боротьба, що виникає внаслідок свободи економічних агентів.
  • Співвідношення пропозиції і попиту, де визначальним фактором є попит.
  • Встановлення рівноважної ринкової ціни.

Світове господарство ґрунтується на міжнародній фінансовій системі, поділі праці, а також розподіл ресурсів і факторів виробництва. При всій своїй складності, світова економіка залишається системою, яка має низку властивостей. Вона здатна зберігати стабільність в тривалому періоді, що говорить про її цілісності. Природний розподіл ресурсів, кліматичних умов, виробничих факторів створює ієрархічність системи. Крім того, великою вагою в ній мають країни з високим ступенем економічного розвитку. Ринковий механізм дозволяє системі стабілізуватися, або врівноважуватися в довгостроковому періоді. Однак, для світової економіки так само характерні провали ринку і циклічність розвитку, що вимагає втручання спеціально створених органів управління. Варто відзначити, що міжнародні фінансові, економічні та правові організації більшою мірою надають консультаційні послуги, або розглядають виникають між учасниками відносин суперечки.

Матеріальна основа світового господарства

В економічній теорії під матеріальною основою світової економіки розуміється поділ праці на міжнародному рівні. По суті, воно являє собою поділ за сферами діяльності в певному процентному і кількісному співвідношенні між країнами. Тобто, кожна держава спеціалізується на своєму виді продукції або послуг в залежності від різних факторів. Тут виділяють:

  • Наявність необхідних виробничих факторів.
  • Тенденції попиту на внутрішньому і зовнішньому ринку.
  • Забезпеченість природними ресурсами, в тому числі енергетичними.
  • Кліматичні і територіальні можливості.
  • Ступінь розвитку науково-технічного прогресу і інтенсивність його використання.

Поділ праці на міжнародному рівні складалося в ході історичного розвитку суспільства, а також перерахованих вище особливостей. Воно надає прямий вплив на розширення відтворення, а також інтенсивність обміну між країнами. Так само воно впливає на галузеве поділ, спонукає країни до отримання доходу та інших вигод.

На відміну від внутрішнього поділу праці, міжнародне надає опосередкований вплив на господарські процеси в економіці світу. Якщо внутрішній поділ праці призводить до масових структурних зрушень, перш за все, у виробництві, на міжнародному рівні воно змушує країни пристосовуватися до виникаючих змін. Участь окремої держави в міжнародному трудовому поділі дозволяє підвищити ефективність внутрішнього виробництва, орієнтуватися на потенційний міжнародний попит, розширити обсяги збуту з урахуванням внутрішніх і зовнішніх потреб ринків.

Поділ праці на міжнародному рівні створює матеріальну основу для економічної стабільності і подальшого зростання. Пов’язано це з тим, що воно впливає на спеціалізацію окремих держав. При цьому зберігається тенденція до кооперації та спільного виробництва.

Спеціалізація і кооперація в світовому господарстві

В рамках поділу праці з часом формується спеціалізація країн на виробництві конкретних видів товарів або послуг. Під міжнародною виробничою спеціалізацією розуміється зосередження виробничих сил держави на певному виді діяльності з метою отримання прибутку, шляхом реалізації на міжнародних ринках. Вона може поділятися залежно від напрямку діяльності на професійну, предметну, територіальну. Або по галузях на міжгалузеву, внутрішньогалузеву і спеціалізацію окремих компаній.

Може здійснюватися спеціалізація по готової продукції, коли конкретна держава в силу певних чинників зосереджує свою діяльність на створенні певного виду благ. Найскладнішою формою даної діяльності є створення машинних автоматизованих комплексів для виробничих потреб, коли країна виробляє цілі системи.

Спеціалізація може концентруватися на створенні певних деталей або вузлів. В даному випадку країни домовляються між собою про принципи реалізації спільної діяльності. Спеціалізація може відбуватися в технологічних процесах, тобто кожна країна-учасниця такого виробництва зосереджується на конкретному етапі створення блага.

Під кооперацією розуміється спільна робота підприємств різних країн над спільним проектом або створенням економічних благ. При цьому кожна країна-учасниця зберігає повну незалежність у здійсненні своєї частини роботи.

Для того, щоб механізм міжнародної кооперації працював необхідно встановити договірні відносини, де будуть чітко прописані ділянки роботи кожної з країн. Координація господарської діяльності окремих держав повинна регулюватися і контролюватися спільно. Як правило, кооперативні відносини носять тривалий характер, а також вимагають комплексного підходу. Тобто, спільна діяльність країн не обмежується тільки безпосереднім створенням благ. У комплекс відносин входять торговельні операції, науково-технічні розробки та їх впровадження, різні маркетингові заходи і так далі.

Посилання на основну публікацію