Крива виробничих можливостей

Проблема вибору можна вирішити за допомогою економічної моделі, яка називається «крива виробничих можливостей». Ідея цієї моделі полягає в тому, що суспільство (або окремий економічний суб’єкт) стикається з обмеженістю ресурсів і тому змушене вибирати, яке благо і в якій кількості буде вироблено за допомогою наявних ресурсів.
Розглянемо приклад вибору в суспільстві на рівні макроекономіки, тобто на рівні всієї національної економіки. Припустимо, в країні вирішується питання про те, скільки необхідно виробляти благ для оборони країни і скільки необхідно виробляти споживчих благ для потреб населення. На рис. 1.5 наведена крива виробничих можливостей. По осях відкладені відповідно блага, які можна зробити в рамках військово-промислового комплексу (ВПК) і в сфері цивільного провадження.
Можливий такий вибір, коли всі ресурси країни будуть спрямовані на створення тільки військової продукції. Ця позиція показана на малюнку точкою À. У цьому випадку на виробництво цивільної продукції коштів не вистачить, і вони взагалі не будуть зроблені. Таким чином, координати точки А наступні: по вертикальній осі відкладено максимально можливу кількість військової продукції, по горизонтальній осі – нульове кількість цивільних благ. Такий вибір характерний для країн, що ведуть війну.
Можливий вибір іншої крайності, коли всі ресурси країни спрямовані на виробництво тільки цивільної продукції. Ця позиція показана на малюнку точкою Б. Отже, координати точки Б – нульове кількість військової продукції і максимально можливу кількість цивільної продукції.
Не обов’язково вдаватися до таких крайніх рішень, можливий вибір, при якому виробляється і та і інша продукція, наприклад, як в точках В і Г.
У всіх випадках вибір обмежений наявними ресурсами. Тому визначення звучить наступним чином:
J Крива виробничих можливостей висловлює потенційно можливий обсяг виробництва при повному використанні ресурсів та даному технологічному рівні.
Криву виробничих можливостей іноді називають кордоном виробничих можливостей. Оскільки вона показує межі економічного потенціалу країни, тобто максимально можливий рівень виробництва.
Економічний потенціал країни тим вище, чим більше ресурсів в країні, чим краще їх якість, чим ефективніше вони використовуються.
Суспільство не завжди використовує свій потенціал повністю. Якщо є безробітні, зупинені заводи і підприємства, економіка не використовує весь економічний потенціал, а створює товарів і послуг менше своїх можливостей. Причиною того, що економічний потенціал не задей ствовать повністю, можуть бути кризи, нестабільна політична обстановка, неефективні управлінські рішення, відсутність правової бази та ін.
Ситуацію неповного використання економічного потенціалу графічно ілюструється на рис. 1.5 точкою М. Точка знаходитися не на самій кривій виробничих можливостей, а нижче. Це означає, що в економіці тимчасово не використовуються всі наявні можливості і економіка не функціонує на рівні свого економічного потенціалу. Не слід приймати позицію в точці M за руйнування економічного потенціалу. Перевести економіку з точки M до кривої виробничих можливостей, тобто повного використання економічного потенціалу, все ж простіше, ніж збільшувати сам економічний потенціал.
Однак ситуація повного використання економічного потенціалу породжує проблему. При зростанні потреби в цивільних товарах суспільство зможе виробляти їх більше тільки при зменшенні виробництва військових благ. На рис. 1.5 це показано стрілкою, що йде з точки В в точку Г. Збільшення одного блага пов’язано зі скороченням виробництва іншого блага. Така зміна структури економіки і співвідношення галузей досить болісно, ​​оскільки призводить до необхідності будівництва нових підприємств при одночасному закритті старих. Звільняються люди військових професій, а фахівців для цивільного виробництва не вистачає.
Слід розрізняти технологічний вибір і соціально-економічний. Різниця полягає в тому, що технологічний вибір залежить від переміщення ресурсів з однієї сфери в іншу і вибору технології. Технологічний вибір різноманітний і представлений безліччю точок, що лежать на кривої виробничих можливостей. На рис. 1.5 точки А, Б, В і Г представляють можливий технологічний вибір. Економіка не може перебувати одночасно у всіх точках. Треба прийняти остаточне рішення і зробити вибір. Тому соціально-економічний вибір представлений тільки однією точкою. Він залежить від набагато більшої кількості факторів: технологічного, соціального, політичного, культурного, історичного та багатьох інших.

Для того щоб стало ясніше, як відбувається соціально-економічний вибір у суспільстві, розглянемо історичний приклад. Напередодні Другої світової війни по-різному вирішували проблему вибору три країни – США, Німеччина і наша країна (тоді вона називалася СРСР). З 1929 по 1933 роки в країнах з ринковою економікою вибухнув найглибший економічний циклічна криза, йому навіть дали власне ім’я Велика економічна депресія. У США безробітним став кожен четвертий, національний продукт скоротився наполовину, країна стояла біля краю соціальної катастрофи. Графічно на рис. 1.6 ситуацію з економікою США можна показати точкою М. Країна скотилася далеко нижче свого економічного потенціалу.

Америка не готувалася вести війну, але в той же час приділяла увагу обороноздатності. Тому вибір був на користь розвитку обох сфер економіки – та громадянської, і військової. На рис. 1.6 стрілка показує напрямок соціально-економічного вибору США – з точки М, вектор йде приблизно під кутом 45 градусів.

Інша справа з Німеччиною. Криза 1929-1933 років, також як і в Америці, викликала сильну економічне потрясіння. Багато людей втратили роботу, позбулися засобів існування. Робочі місця на військових заводах вимагали високої кваліфікації і добре оплачувалися, тому німці охоче підтримували розвиток цієї сфери економіки. В результаті в країні почав швидко нарощувати темпи військово-промисловий комплекс. Країна готувалася до нової війни. Соціально-економічний вибір Німеччини на рис. 1.6 показаний вектором, що йде строго вертикально.

У нашій країні, в СРСР, в 30-х роках ніякої економічної кризи не було, як в ринкових країнах. Йшло будівництво соціалізму, реалізовувалася політика індустріалізації у промисловості.

Наша країна в той період використовувала свій економічний потенціал повністю і навіть його збільшила. На рис. 1.7 економічний потенціал СРСР показаний пунктирною кривою. Хоча країна і зуміла примножити свій економічний потенціал, все-таки він був меншим, ніж у США. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, країна почала виробляти танки, а не трактора; військові літаки, а не пасажирські; шинелі і чоботи, а не сукні і туфельки. Вся економіка працювала на фронт. Соціально-економічний вибір нашої країни показаний на рис. 1.7 стрілкою, що йде уздовж кривої виробничих можливостей. Вибір був зумовлений війною.

Збільшення кількості ресурсів, створення нових технологій, використання більш ефективних організаційних форм, тобто розширення економічного потенціалу, призводить до економічного зростання. Графічно економічне зростання показаний нарис. 1.8 у вигляді зсуву кривої виробничих можливостей.

Однак не будь-який економічний ріст в економіці завершується створенням нового економічного потенціалу. Необхідні тривалі, стійкі і незворотні процеси. Для макроекономіки довгостроковий період починається з 7-10 років. Це означає, що в країні економічне зростання повинен тривати не менше цього періоду, для того щоб відбулося зростання економічного потенціалу (рис.1.8.). Якщо при цьому темпи зростання постійно високі – 7-10% і більше, то таке явище називається «економічне диво». Наприклад, у 90-х роках XX століття так динамічно розвивалася економіка Китаю.

Посилання на основну публікацію