Китайська економічна модель

Китайська модель – це особливий тип соціалістичного ринку. Аж до кінця 70-х рр. 20-го століття Китай був економічно відсталою країною зі слабкими перспективами входження в групу впливових економічних держав.

Населення знаходилося в постійній злиднях і нестатки, домінувала проста праця, виробничий апарат застарів.

З початку 80-х рр. 20-го століття керівництво країни замінило традиційну комуністичну модель розвитку економіки на модель соціалістичного ринку, і сьогоднішній Китай – друга за величиною ВВП економіка світу (після США).

Світова економічна криза хоча і зробила свій вплив на економіку Китаю, але не сильно.

Темпи зростання ВВП:

  • в 2008-2009 рр. склали більше 8%;
  • в 2010 р – 10%;
  • в 2009 році за величиною ВВП Китай обійшов Японію (4,9 трлн дол.).

В даний час перед урядом Китаю стоять завдання:

  • підвищення рівня життя населення;
  • скорочення регіональних розривів;
  • рівномірного розміщення виробництва по території країни;
  • різкого збільшення ємності внутрішнього ринку.

Сучасна світова економічна криза практично не торкнулася Китай. Більше того, економічне зростання Китаю:

  • в 2008 склало 7,5%;
  • в 2009 – 8%;
  • в 2010 – 8,5%.

Основна стратегія Китаю при переході від планового господарства до ринкової економіки полягала в поступовій децентралізації прийняття рішень, включаючи лібералізацію недержавної економіки і розширення цього сектора.

При цьому був обраний так званий двоколійний підхід. По-перше, будівництво ринкової економіки (колії), по-друге, поширення колії на всі області прийняття рішень:

  • конкретні реформи в секторах економіки;
  • встановлення цін на товари;
  • форсування регіонального розвитку і торгівлі;
  • управління валютним обміном;
  • фіскальні відносини між центром і місцевими органами самоврядування;
  • емісія національної валюти.

Друга колія – ​​це державний сектор економіки, який був переведений в режим ринкових (конкурентних) відносин. «Двоколійний» перехід припускав:

  • відкриття вільного ринку без зміни обсягів державних поставок за нижчими плановими цінами;
  • поступова зміна планових цін і вихід на рівень ринкових;
  • установку квот на поставки за плановими цінами.

Після 1983 року промислові підприємства отримали повну свободу працювати в Китаї і за кордоном. Але при цьому вони були зобов’язані виробляти ті товари та послуги, які є базовими при затвердженні статусу даного підприємства.

Тоді ж розроблялися і запроваджувалися («відпрацьовувалися») різні заходи щодо стимулювання зовнішньої експансії китайських підприємств.

Особливе значення одержали вільні економічні зони (ВЕЗ).

Кожна китайська провінція (їх влади і компанії) змогла брати участь у бізнесі на території цих зон. Підприємства зон перебували в особливо привілейованому становищі – їх виробництво було повністю орієнтоване на зовнішню експансію, а прибуток надходив у розпорядження цих же компаній.

Це надзвичайно зміцнило позиції компаній і одночасно сприяло розвитку продуктивних сил на території зон. Були введені низькі податки для всіх компаній – великих, середніх і дрібних.

Дрібні взагалі були звільнені від податків перші 3-5 років.

Крім цього, діє ціла система пільг, включаючи:

  • постачання сировини;
  • відрахування на амортизацію;
  • вільне розпорядження прибутками.

Усі вони спрямовані на стимулювання міжнародної експансії китайських підприємств.

У Китаї заохочуються іноземні інвестиції, встановлені чіткі державні гарантії від ризиків, створена найсприятливіше «ділове середовище» навколо іноземного підприємництва, включаючи:

  • вільне вивезення прибутків з країни;
  • великі пільги при реінвестування прибутків у китайську економіку.

Важливу роль в економічному розвитку зіграв вступ Китаю до СОТ.

Китай проводить гнучку торгово-економічну політику у сфері міжнародних відносин при стабільній політичній та економічній системі та підкріпленні економічної експансії на верхніх «поверхах» державної політики.

Китайські компанії (державні і приватні) діють за кордоном як єдине ціле, маючи спільні цілі та завдання. Їх менеджмент професійний і швидко реагує на зміни на міжнародних ринках.

Модель китайської економіки – це авторитарно-децентралізована модель соціалізму (або капіталізму?), в якій політична система заснована на соціалістичних засадах і керівництві компартії Китаю, а економічна – на сучасних капіталістичних ринкових відносинах.

При цьому при розвитку всіх форм власності домінує державна, яка є базою китайської економіки.

У сучасній економічній моделі Китаю поєднуються елементи соціалізму і капіталізму в їх єдності.

Для цієї моделі характерна висока конкурентоспроможність порівняно з іншими капіталістичними моделями.

Аналогічна модель характерна також для в’єтнамської економіки, яка розвивається швидкими темпами. Деякі зміни в напрямку визнання приватної власності відбуваються на Кубі.

Особлива модель (директивна) властива Корейській Народно-Демократичній Республіці (КНДР).

Посилання на основну публікацію