Фактори виробництва, продуктивність праці

Майже всі блага не існують в природі в готовому вигляді, за винятком деяких видів сировини (нафта, газ, вугілля) і дарів природи. Тому суспільство змушене безперервно займатися виробництвом потрібних йому матеріальних і нематеріальних благ. Під виробництвом розуміється процес впливу людини на природу з метою створення матеріальних і нематеріальних благ.
З часів Адама Сміта прийнято розглядати три головні чинники виробництва (їх також називають продуктивними силами суспільства). Це земля, праця і капітал.
Земля є єдиним джерелом харчування населення. Ніякі генні інженерії не замінять роль землі як джерела отримання повноцінних продуктів харчування. Крім того, на землі стоять житлові будинки, школи, лікарні, фабрики, заводи, виробничі приміщення, залізничні лінії, електросистеми, трубопроводи; під землею видобуваються корисні копалини і т. д. До фактору «земля» зазвичай відносять воду, повітря і природні ресурси – сировина. До фактору «праця» відносять не тільки найманих трудящих, а й інженерів, керуючих і допоміжний персонал – всю робочу силу. Робоча сила – це та частина населення, що безпосередньо залучена у виробничо-трудові процеси.
Праця виступає, безумовно, найголовнішим фактором виробництва. Тільки через працю приводяться в рух всі інші фактори виробництва. Висококваліфікований працю вже став головним джерелом процвітання найбільш розвинених країн світу. Відбувається процес інтелектуалізації праці, її ускладнення і відповідно подорожчання. Він все більш асоціюється з поняттям «людський капітал», що передбачає необхідність безперервного навчання і пов’язаним із зростанням вартості витрат на ці цілі.
Капітал (або засоби виробництва) і, насамперед, виробничі ресурси – це будівлі, споруди, машини, верстати, обладнання, засоби збуту, напівфабрикати, використовувані у виробництві. Іншими словами, це всі матеріальні блага, які спеціально створені людьми для здійснення виробничого процесу з метою виробництва матеріальних благ і послуг, необхідних суспільству.
Природно, самі по собі земля, праця і капітал не можуть нічого створювати. Будь-яка людина або група людей (підприємців), які вирішують організувати якесь виробництво, беруть на себе відповідальність (і ризик) за використання цих факторів і розпорядження ресурсами. Підприємці повинні володіти певними підприємницькими здібностями. Очікування вигоди, прибутку – рушійний мотив прийняття відповідальності за рішення, сполучені з ризиком з боку підприємця.
З часом до факторів виробництва стали відносити знання і технології. У минулі століття відбувалося стрибкоподібне розвиток технології. Результатами стали промислова революція, створення механічного верстата, паровоза і т. Д. Суть сучасних знань і технологій в тому, що вони здійснюються не етапами, як у минулому, а безперервно, тому їх називають важливими факторами сучасного виробництва. Однак при всій їх значущості фундаментальними факторами виробництва залишаються земля, праця і капітал. Всі інші є похідними від цих фундаментальних факторів.
З’єднання факторів дає суспільству результат виробництва 8 формі продукту (товару). Не існує виробництва заради самого виробництва. Отримання заданого продукту – мета виробництва. І в цьому випадку стає важлива ціна отриманого продукту.
Фактори виробництва, як правило, поділяють на дві основні групи: екстенсивні та інтенсивні (рис. 3).
При цьому слід зазначити, що в реальному житті екстенсивний та інтенсивний типи економічного розвитку в «чистому» вигляді не існують. Кількісне вдосконалення факторів росту, здійснюване на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу (НТП), завжди вимагає вкладень інвестицій в засоби виробництва, землю, робочу силу, нові технології і т. Д. У свою чергу, останнє супроводжується зміною їх якісних характеристик. Тому при аналізі реального економічного розвитку, а не його теоретичних моделей, виділяють переважно екстенсивний і переважно інтенсивний типи зростання.

У 30-і рр. XX ст. за завданням німецької влади велися роботи по вилученню золота з морської води. Експеримент був вдалим і завершився отриманням певної кількості золота. Але витрати (витрати) на отриманий продукт були настільки великі, що набагато перевершували вартість золота, що добувається природним шляхом, з гірських порід. Тому виробництво золота з води було згорнуто, оскільки було невигідно.

Питання ціни і витрат (витрат) на виробництво конкретного продукту має найважливіше значення не тільки для фірми- виробника, а й для суспільства в цілому. На фірмі, перш ніж запустити виробництво якого-небудь виробу, ретельно вивчають всі пов’язані з ним витрати. Тому варіант, при якому відношення одержуваного продукту до витрат факторів виробництва є максимальним, дозволяє досягти граничної ефективності, обумовленої продуктивністю техніки і праці. В економічній літературі існують три різних (хоча і близьких за змістом) поняття продуктивності.
По-перше, продуктивність – це виробництво виробів, послуг, напівфабрикатів і т. Д. В одиницю часу одним працівником, одним підрозділом заводу та ін., Однією фірмою і т. П. По-друге, продуктивність суспільної праці – відношення виробленого національного доходу до середньорічної чисельності зайнятих у сфері матеріального виробництва. По-третє, продуктивність праці – кількість продукту (товару), яке працівник виробляє в одиницю часу, або величина часу, що витрачається на виготовлення одиниці продукту праці (вироби).
Нові верстати й устаткування, інструменти, створені на основі передових досягнень науки і техніки, більш продуктивні і дозволяють підвищувати продуктивність праці, відповідно підвищуючи загальну продуктивність суспільної праці. Тому суспільство зацікавлене в тому, щоб весь виробничий апарат (т. Е. Вся система верстатів, обладнання, інструментів та ін.) Відповідав самим передовим досягненням, а робітники і службовці були більш кваліфікованими, щоб управляти складними машинами. Проте буває так, що власник підприємства і його менеджери, економлячи на заміну застарілого устаткування, експлуатують його до повного зносу. Звідси часті аварії, у тому числі на електростанціях, залізниці, в авіації.
У землеробстві продуктивність вимірюється врожайністю окремих ділянок землі, наприклад кількістю зерна, отриманого з 1 га. Таким чином, продуктивність розраховується діленням вартості продукту на вартість використаних ресурсів.
Підвищенню продуктивності сприяє поділ праці. .
Поділ праці – якісна диференціація (розчленування) трудової діяльності в процесі розвитку суспільства, що приводить до відокремлення різних її видів. Існує поділ праці всередині суспільства і всередині підприємства. Ці два види взаємозалежні і взаємообумовлені. У сфері матеріального виробництва можна виділити поділ виробничої діяльності (поділ праці) на загальне (на його великі види, такі як землеробство, промисловість та ін.); особливе (на його види і підвиди, наприклад, промисловості на її галузі); одиничне (всередині підприємства). Загальне, особливе і одиничне поділ органічно пов’язане з професійним розподілом праці, його спеціалізацією.
Визначальною умовою поділу праці є розвиток і диференціація знарядь виробництва. У свою чергу, розподіл праці сприяє розвитку техніки, організації виробництва і підйому вироблення працівників. Накопичення у людей виробничого досвіду і навичок до праці знаходиться в прямій залежності від ступеня поділу праці, спеціалізації працівників на певних його видах.
Історично розподіл праці виник в первісно-общинному ладі у вигляді першого великого суспільного поділу (виділення пастуших племен), що створило умови для регулярного обміну товарами між племенами.
При рабовласницькому ладі розвинулося друге велике суспільний поділ праці – відокремлення ремесла від землеробства, що поклало початок відділенню міста від села. В результаті розвитку товарного обміну виникло третє велике суспільний поділ праці – відокремлення торгівлі від виробництва і виділення купецтва. До давнину відноситься і поділ праці на фізичну і розумову, а також територіальне і професійне поділ. З виникненням машинної індустрії поділ праці отримало потужне прискорення, з’явилися і стали швидко розвиватися міжнародний поділ праці і спеціалізація.
Міжнародний поділ праці (МРТ) – це якісний ступінь розвитку світового виробництва, що спирається на поділ праці не тільки в межах однієї країни, але і в масштабах світового господарства, всесвітнього ринку. Цієї міжнародної ступені поділу праці відповідає спеціалізація країн на виробництві окремих видів сировини, товарів і послуг, якими країни регулярно обмінюються на базі постійних міжфірмових зв’язків або тривалих міждержавних угод. Об’єктивною базою для виникнення і розвитку МРТ стало відмінність природних і кліматичних умов окремих країн, наявність на їх територіях різного роду корисних копалин, різних умов виробництва, традицій, відповідно до яких країни отримували порівняльну перевагу у виробництві саме цих товарів і спеціалізувалися на виготовленні тих чи інших виробів.
Так, з Росії здавна вивозили в сусідні країни хутра, мед, віск, а з XX ст. – Зерно, ліс, масло. В даний час вона є експортером нафти, газу, лісу, чорних і кольорових металів, добрив і т. Д.
У процесі розвитку продуктивних сил постійно проводить зміну напрямів і рівня спеціалізації готельних країн. Часто в результаті конкурентної боротьби одні: Тран витісняють з ринків інші, перехоплюючи попит товарів. Створюються нові штучні види виробів і сировини, мате- жалов, які замінюють старі. В даний час виробництво натурального шовку значною мірою знижено через фоізводства і споживання різних видів штучного пёлка.
Основні розвинені великі країни, як правило, мають кілька напрямків міжнародної спеціалізації і конкурують між собою за ринки збуту. Маленькі країни знаходять Євою нішу на міжнародних ринках і доводять товар до досконалості. Так, Люксембург спеціалізується на виробництві високоякісних зубних протезів, а Швейцарія – на виробництві годин.
У боротьбі за ринки збуту створюються міжнародні монополії і транснаціональні корпорації, які ділять між собою сфери ринкового впливу і диктують свої умови більш слабким країнам, гальмуючи їх розвиток.
Поняття спеціалізація має три значення.
По-перше, це зосередження діяльності на відносно вузьких напрямках, окремих технологічних операціях або видах продукції, що випускається, по-друге, придбання спеціальних знань і навичок у певній галузі, по-третє, поділ праці за окремими видами трудової діяльності. Звідси фахівці – це працівники, зайняті інженерно-технічних, економічними та іншими роботами (зокрема, агрономи, адміністратори, бухгалтери, геологи, інженери, математики, художники, економісти, психологи, юристи та ін.). Іншими словами, спеціаліст – це фізична особа, має відповідну освіту, володіє спеціальними знаннями і навичками.
Розподіл доходів у суспільстві безпосередньо пов’язане З ринковою оцінкою ресурсів, т. Е. Факторів виробництва.
Продукти, необхідні суспільству, створюються всіма наявними ресурсами, разом узятими. Задовго до Адама Сміта інший знаменитий англійський економіст, У. Петі, сказав, що праця – батько багатства, а земля – ​​його мати. Визначити, хто важливіший для народження дитини – мати чи батько, неможливо. Аналогічно і з факторами виробництва: важко визначити внесок кожного з факторів у створення кінцевого продукту.

Посилання на основну публікацію