Економічна система. Історичні типи економічних систем

Економічна система – це особливим чином упорядкований комплекс зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ і послуг.
Економічна система складається з суми всіх діючих у країні підприємств, організацій, державних інститутів, прямо або побічно залучених у виробництво і всі наступні стадії (розподіл, обмін і споживання), а також фінансових, банківських та інших кредитних організацій, інфраструктурних об’єктів (транспорт, енергетика , зв’язок). Численні агенти (підприємства), що діють на підставі строго встановлених правил, становлять ланки єдиної економічної системи. У добре налагодженої економічній системі вони об’єднані загальними цілями і завданнями – забезпечити безперервний економічне зростання на основі повної зайнятості, надати суспільству в цілому і кожній родині окремо достатній об’єм матеріальних і культурних благ для безперервного підвищення рівня життя і процвітання батьківщини.
Економісти виділяють чотири типи економічних систем в залежності від того, як вирішуються головні питання економіки:

• традиційну;
• ринкову (капіталістичну);
• планово-директивну, командну (соціалістичну);
• змішану.
При первісному ладі, коли не було держави, люди були об’єднані за ознаками спорідненості в великі чи малі групи. Вся економіка базувалася на необхідності виробництва продуктів харчування з метою фізичного виживання. Це і є традиційна економіка. Вона складалася з полювання, збирання (плоди, ягоди та ін.), Примітивних знарядь праці і т. П. Ця первинна економічна система адекватна родоплеменному строю.
З появою першого рабовласницького держави, в якому головним фактором виробництва стають раби, економічна система ускладнюється. Відбувається чітке розділення праці: на землеробство і тваринництво, реміснича праця, праця війна-феодала і його збройних сил. Формується аристократія – вищий шар правлячої еліти суспільства.
У цьому суспільстві вже більш чітко і виразно формуються питання «Що», «Як» та «Для кого» виробляти. По-перше, це було виробництво для забезпечення гранично низьких потреб переважної частини підневільного суспільства, по-друге, виробництво максимального числа продуктів (продовольства, зброї, предметів розкоші, палацових будівель і споруд та ін.) Для правлячої еліти.
У феодальному суспільстві основною продуктивною силою є селянство, проте швидко ростуть міста і з’являється ремісництво. Відбувається подальший розвиток процесів поділу праці. Зокрема, ремісники об’єднуються за цеховою ознакою: гончарі, мідники, будівельники, хлібопіки і т. Д. На протязі століть у середньовічній Європі ремісництво повільно готувало промисловий переворот, формувало передумови для майбутнього капіталізму. Питання «Що», «Як» та «Для кого» виробляти товари та послуги розширюють свої межі, оскільки створюється більш великий ринок.
У результаті відкриття нових земель і країн, створення стійких морських сполучень Європи с.Кітаем, Індією та Америкою (Новим Світом) на європейські ринки надходять нові товари (колоніальні). Це робить ринок багатше, різноманітніше, відповідно формуються нові потреби в суспільстві, з’являються перші банки, біржі та інші інститути ринку. У надрах феодалізму зароджуються елементи сучасного капіталістичного ладу з його новою економікою – ринкової. В основі цієї економічної системи лежить приватна власність, підприємницька ініціатива і ринкова система розподілу.
Одним із потужних носіїв нового ладу виступає буржуазія, що вийшла спочатку з середовища ремісництва. Тому капіталістичний лад іноді називають буржуазним. Головні питання економіки набувають практично своє сучасне тлумачення. Вони зважуються на ринку. Саме ринок замовляє і кількість товарів, і їх якість, він же багато в чому формує потреби суспільства. Науково-технічний прогрес, нові технології безперервно вкидають на ринок величезне число товарів і послуг. Тиск на ринок з боку виробників набуває такий масштабний характер, що часто це позначається на якості товарів – з’являються підробки, сурогати і т. П. Виходить, що ринок теж не може вирішити всі проблеми, пов’язані із забезпеченням суспільства потрібними йому товарами та послугами. Як показує практика, при всьому всесилля ринку і його позитивної ролі необхідний ефективний державний контроль над ринком.
З жовтня 1917 р по серпень 1991 в СРСР існувала специфічна планово-директивна (вона ж командна, або соціалістична) економічна система. Її особливість полягає в тому, що земля і капітал повністю знаходяться у власності держави, а розподіл ресурсів і виробленої продукції здійснюється за планом.
Як вирішуються головні питання економіки в цій системі?
Що виробляти? – Вирішує не ринок, а держава.
Звичайно, не можна вульгарно-спрощено уявляти собі ситуацію, що люди, які стоять на чолі держави, довільно розпоряджаються ресурсами. Насправді в СРСР був розроблений добре налагоджений механізм, який регулювався Державним плановим комітетом (Держпланом СРСР). Цей механізм мав свої підрозділи у всіх республіках, областях і краях. І всі вони вивчали, вимірювали, зважували потреби, близькі й далекі ресурси. І відповідно планували, прогнозували і забезпечували будівництво заводів, фабрик, трубопроводів, електростанцій на всій території країни.
Як виробляти? – Вирішує не вільний ринок, не підприємництво (його не було, оскільки приватна власність була скасована), а держава. При цьому держава виходила з двох головних критеріїв – наявності ресурсів і вивчення потреб країни та суспільства. Рішення брало сама держава.
Для кого виробляти? – Також вирішує держава. При цьому визначальними стають потреби країни, держави, а не людей. Тому величезні ресурси направлялися в сферу виробництва військової техніки, важкої промисловості, створення військово-промислового виробництва. Звідси – слабкий розвиток тих галузей, які забезпечували виробництво товарів народного споживання, переробку сільськогосподарської і тваринницької продукції, нерозвиненість інфраструктури, традиційні для Росії проблеми житлового будівництва, автомобільних доріг. Таким чином, все те, що потрібно було людині, вирішувалося в другу чергу.

Посилання на основну публікацію