До економічного достатку через обмеження

Коли Паоло Лугарі запропонував перетворити савану Вічаду в Колумбії у тропічний ліс, ніхто не міг повірити, що це взагалі можливо, спираючись на наукові канони того часу. Савана на західному березі ріки Оріноко не мала жодної цінності. Рівень pH був низький, вода була непридатна для пиття, і не було вільного повітряного доступу, а також доступу до води та ґрунту. Хто купив би хоча б акр? Земля була отримана завдяки грантам на землю, вартість якої складала близько 2,50 доларів за акр. Завдяки допомозі Маріо Кальдерона Рів’єри було забезпечено банківське фінансування. Лугарі наполегливо займався проблемою, накопичував досвід та творчо підійшов до питання перетворення сухої опустеленої савани в пишний сад тропічного біорізноманіття. Зараз, через чверть століття, Лугарі запрошує відвідувачів на 20 000 акрів відновленого тропічного лісу. Він та його команда виявили, що симбіоз мікоризних грибів та карибської сосни не лише забезпечив виживання 92 % посадженої розсади, але й змінив фізичні характеристики регіону. Яким чином?

Прищепивши до маленької карибської сосни мікоризний гриб, Лугарі вдалось створити роздільний затінений простір, що захищав ґрунт і коріння рослин від впливу ультрафіолетового випромінювання. Не дивлячись на те, що напруження від високої температури залишалось досить сильним і призводило до опадання хвої з сосни, завдяки симбіозу з грибом вона продовжувала рости і розвиватись. Утворений хвойний покрив допомагав утримувати вологу в ґрунті та створював поживне компостне середовище.

Важливо, що хвоя, яка вкриває тріщини в породі, сприяє пом’якшенню температури ґрунту. Коли дощ падає на гарячий ґрунт, він не може проникнути вглиб навіть крізь пористу поверхню, тому просто змиває уражений ерозією ґрунт. При потраплянні на більш прохолодний ґрунтовий покрив, дощова вода здатна швидко поглинатись. Отже, збільшення «прохідності» ґрунту, що досягається завдяки температурній різниці (дощу і верхнього шару ґрунту), створює сприятливе середовище для нового насіння. За рахунок росту дерев і розширення біологічного різноманіття опади стають більш рясними. Суха савана з дефіцитом питної води та надмірно кислим ґрунтом стає лісом, причому тропічним — з достатком води, родючими ґрунтами та квітучими рослинами. Коли дощ падає на гарячий ґрунт, він не може проникнути навіть через пористу поверхню і таким чином просто змиває вже зіпсований ерозією ґрунт. Коли дощ падає на більш прохолодний ґрунт, він якнайшвидше поглинається ґрунтом. Отже, збільшення «прохідності» ґрунту, викликаної температурною різницею між дощем та верхнім шаром ґрунту, створює сприятливі умови для нового насіння. Оскільки посаджені дерева ростуть, біологічне різноманіття розширюється — то й дощі стають рясними. Суха савана із незначною кількістю питної води та надмірно кислим ґрунтом тепер стає не просто лісом, а тропічним лісом, багатим на питну воду, з родючим ґрунтом та квітучими рослинами.

Японська знімальна група, яка прибула в Гавіотас, щоб переконатись у факті, котрому ніхто не вірив, побачила хмари, котрі пливли над саваною. Коли хмари дрейфували над лісом, команда відчула на собі свіжий дощ. Справді, зелений ліс набагато свіжіший за рівнину, яка має здатність швидко вбирати тепло сонячних променів. Отже, коли поверхня прохолодна, вологовміст хмар знижується через низьку точку роси. Позаду залишились 450 років підсічно-вогневого землеробства та культивування агресивних трав, використовуваних як фураж для рогатої худоби. Нині завдяки корисному симбіозу в Лас Гавіотасі створені всі необхідні умови для розростання лісу.

Незважаючи на ці приголомшливі метеорологічні зміни та зміни ґрунту, мабуть, найбільш розрекламованим результатом було безпрецедентне зростання вартості землі. Земля, яка раніше не мала жодної виробничої цінності, отримала її відразу. За 21-річний період вартість кожного акра савани, перетвореної на тропічний ліс, пов’язана виключно із вартістю придатної для пиття води, харчів та доступних засобів існування, збільшилась в 3 000-кратному розмірі. До відновлення лісу на території савани у людей, що проживали навколо Лас Гавіотас, не було жодних шансів отримати роботу. Вони страждали на шлунково- кишкові хвороби, не мали якісної питної води та відчували дефіцит у необхідному медичному обслуговуванні. Тільки через покоління вода почала майже безкоштовно розподілятися серед місцевого населення. Також налагодили продаж залишкової води багатим мешканцям Боготи, які купують цю воду за ціною імпортованої води із Сан-Пелегріно або Евіан. Це забезпечило Лас Гавіотас таким надходженням коштів, якого раніше й бути не могло.

Натхненний значним грошовим потоком, з портфелем запатентованих технологій, які ліцензуються в усьому світі, та щедрою заробітною платою, а також внеском у розвиток місцевої спільноти, яка складалася із 2 000 мешканців, Вільям Б. Гаррісон молодший, голова корпорації «Дж. П. Морган», став ініціатором розширення Лас Гавіотас з 20 000 до 250 000 акрів. Проаналізувавши ринки, що розвиваються, корпорація «Дж. П. Морган» запропонувала Альваро Урібе, президенту Колумбії, інвестиційний пакет в 300 млн доларів. Така серйозна ініціатива могла б створити 100 тис. робочих місць на наступне десятиліття.

У той час, коли уряд та традиційний бізнес не змогли вирішити проблему місцевого населення, ідея однієї людини та її унікальна робота задовольнили потреби багатьох. Це зразок соціального та екологічного захисту, який охопив бізнесову зацікавленість та досяг успіху, скориставшись моделлю функціонування природної екосистеми. Успіх Лас Гавіотас продемонстрував, як взаємодія тиску, температури, поверхневого покрову, магнетизму дозволяє досягти неабияких результатів. Як тільки ми почнемо наслідувати у нашій діяльності динамічні зв’язки та взаємодії всередині екологічних систем, ми обов’язково знайдемо нові прогресивні рішення актуальних проблем.

Посилання на основну публікацію