Держава і економіка – основи

1. Державна власність у розвинених країнах інтенсивно розвивається в умовах криз і воєн, коли необхідна суспільна концентрація ресурсів для вирішення життєво важливих економічних завдань. В умовах безкризового розвитку, в міру досягнення високого рівня розвитку факторів виробництва, вона скорочується.

2. У СРСР до серпня 1991 в економічній політиці і практиці переважало виробництво на основі єдиної державної власності при повному запереченні принципу приватної власності. Державна власність була оголошена провідною і загальнонародної, «вищої» у порівнянні з іншими видами власності. Звідси неминучі деформації загальнонародної власності, її переродження в умовах адміністративно-бюрократичної планової системи, що призвело до технічної відсталості промисловості, деградації сільського господарства, дефіциту товарів і послуг. Вона не витримала конкуренції з капіталістичною системою. З серпня 1991 в Росії стала формуватися капіталістична економічна

система з різноманіттям форм власності. Державному сектору проте відводиться головна роль в інфраструктурі і галузях, що виробляють суспільні блага.

3. Жодна з форм власності не є ідеальною і універсальною. Кожна має свої сфери (ніші) найбільш ефективного застосування.

4. Підвищення рівня залученості держави в систему регулювання економіки – процес об’єктивний, обумовлений зростанням масштабів і складності розвитку економіки та її інтеграції у всесвітнє економічний простір. Система державного регулювання економіки включає в себе різні напрями, форми і методи, закони, державний сектор економіки (податкові, кредитні та інші інструменти), регулювання трудових відносин, програмування та прогнозування, державне фінансування сільського господарства, науково-технічного прогресу, розвиток відсталих регіонів, процеси модернізації і структурної перебудови галузей та ін.

5. Необхідність державного регулювання економіки не викликає сумнівів. Спори економістів і політиків викликає питання про взаємодію держави і підприємництва, про роль держави в регулюванні. І найголовніше – чи не обмежує втручання держави ринок, конкуренцію? Прихильники необмеженої свободи приватного підприємництва стверджують, що державне економічне втручання – «абсолютне зло». Вони виходять з ідеї «саморегульованого ринку», здатного самостійно впоратися з будь-якими проблемами і суперечностями економічного розвитку.

6. Економічне регулювання не повинно пригнічувати бізнес, створюючи надмірний податковий і інший тиск, адміністративні бар’єри. Система державного регулювання повинна бути спрямована не на обмеження (за винятком монополізації), а на стимулювання розвитку, встановлення правових норм, що дозволяють динамічно розвивати всі фактори виробництва.

7. Серед розвинених країн немає таких, в яких економіка функціонувала б у приватному «саморегулюючому» режимі, виключно на основі закону попиту-пропозиції, т. Е. Лише на конкурентних механізмах, без державного втручання на всіх стадіях виробництва, обміну, розподілу і споживання .

Державне регулювання – це вимушена діяльність держави, спрямована на запобігання краху капіталістичної системи економіки.

8. Крім того, через державне регулювання забезпечується певне соціальну рівність. У податковій системі діє принцип «багатий платить більше», а державний бюджет використовується в тому числі для надання допомоги бідним верствам населення, виплати допомоги по безробіттю, престарілим, багатодітним сім’ям і т. Д.

Посилання на основну публікацію