Денаціоналізація (приватизація)

Денаціоналізація (приватизація) була викликана тим, що обстановка в країнах Західної Європи суттєво змінилася до кінця 70-х рр. XX сторіччя. Приватні корпорації і банки сильно зміцнилися і стали на рівних конкурувати з американськими фірмами на світових ринках. З початку 80-х рр. у всіх капіталістичних країнах, а також у країнах, що розвиваються почалася буквально хвиля денаціоналізації. Державні підприємства передавалися в приватний сектор фізичним та юридичним особам. Відповідно до новою економічною політикою (неоліберальної), що прийшла на зміну кейнсианству, держава стала «йти» зі сфери підприємництва, зосередивши свою діяльність на непрямих формах впливу (законодавстві, держбюджет, податковій політиці і т.д.). У кожній з країн ця політика проводилася по-своєму. В одних (наприклад, у Великобританії) приватизація була повною, в інших (Франції, Канаді) у державній власності залишалося досить багато підприємств, в третіх (ФРН, Італії) участь держави в компаніях мало форму акціонерного капіталу (частина акцій належала державі) і т . д. У США держава виступає власником великих масивів землі та лісових багатств, а також цілої групи військово-космічних, енергетичних та інших об’єктів, але принципово не бере участі в підприємницьких проектах.

У різних країнах участь держави в економіці відрізняється великою різноманітністю. Це обумовлено умовами країни і зрілістю факторів виробництва, а також тієї економічною політикою, яку здійснюють уряди країн (табл. 3).

З таблиці видно, що за всіма показниками, що відображає участь держави в економічному і соціальному житті, Росія поступається розвиненим країнам. На перший погляд видається, що Росія перевершує західні країни за видатками на розвиток науки і техніки. Однак загальний обсяг цих витрат у Росії значно поступається західним країнам в силу того, що вітчизняний бізнес дуже мало вкладає в цю сферу грошових ресурсів. Тому показник державних витрат на НДДКР в процентному співвідношенні високий.

Посилання на основну публікацію