Чудодійні личинки у промисловості

Поширення в Африці СНІДу, малярії та ЙДЗ (йододефіцитних захворювань) привернули увагу західних експертів у сфері охорони здоров’я. Низка благодійних фондів США інтенсивно фінансує пошук рішень, однак вони забувають, що загрозою для життя африканців в першу чергу є відсутність базової медичної допомоги, а не ці виснажливі хвороби. Незадовільний догляд за ранами призводить до інфекції, гангрени та ампутації, які є передумовами для соціальної ізоляції та скорочення тривалості життя. Якби базове лікування було доступнішим, особливо в сільській місцевості, то можна було б уникнути ускладнень і появи нових серйозних проблем. Хоча це звучить несподівано, але одна дивовижна і успішна практика лікування ран з’явилася завдяки розумінню того, яким чином личинки можуть забезпечити гігієну.

У природі, коли тварина гине і починається процес розкладання, до відмерлих тканин зграями прилітають мухи. Личинки мух, що вилуплюються з відкладених яєць, швидко споживають і переробляють мертві тканини. Коли мертва тканина знищена, процес розмноження бактерій припиняється. Личинки або перетворюються на мух, або з’їдаються птахами, рибами чи іншими видами тварин, які мають необхідне для швидкого поглинання білків (а личинка складається на 80 % з білків) кисле травлення.

Використання личинок для обробки ран добре задокументовано. Цілителі в древній культурі майя і племена австралійських аборигенів регулярно використовували личинки для загоєння ран. Головний хірург Наполеона барон Домінік Жан Ларрей повідомив про використання личинок для лікування ран під час єгипетської кампанії Франції у 1799 році. Санітарно-гігієнічні умови під час воєнних кампаній, безумовно, залишали бажати кращого. Тому личинки були важливою та ефективною польовою терапією. Широке використання личинок для загоєння ран до Другої світової війни зменшилося після відкриття Олександром Флемінгом в 1928 році пеніциліну.

Нещодавно, визнавши небезпеку появи стійких до антибіотиків бактерій, лікарі роблять спроби знову ввести терапію з використанням личинок. Більше 4 000 терапевтів в 20 країнах світу використовують личинки для загоєння ран. Професор д-р Стівен Брітленд з Університету Лідса був піонером у дослідженні лікувального потенціалу личинок. “Advanced

Gel Technology” направила свої зусилля на доповнення продуктів, розроблених уельською компанією “Zoobiotik Ltd.”, яка починала з забезпечення державних установ та відомств, а нині є найбільшим у світі постачальником живих личинок для лікування виразок. Його дослідження підтвердили, що личинки здатні робити більше, ніж просто очищувати рани. Вони виробляють ферменти, що стимулюють ріст клітин, вивільняючи невеликі електричні заряди. Для личинок, навіть стійких до антибіотиків, бактерії є не більше, ніж конкуренти в боротьбі за продовольство. Залишається лише дозволити їм робити те, з чим вони справляються якнайкраще.

Однак сучасні лікарняні умови вимагають стерильності, а личинки традиційно не асоціюються з антибактеріальною гігієною (хоча те саме часто говорять про умови в сучасних лікарнях). Однією з інновацій Брітленда для загоєння ран було винайдення способу збору активних інгредієнтів, створених личинками, без збору самих личинок. Ця процедура досить проста і не відрізняється від того, що відбувається, коли ми зробимо декілька ковтків морської води під час купання в океані — це викликає регургітації. Личинки збирають, потім занурюють у солону воду, щоб викликати регургітації. Процедура швидка, дешева і проста. Запропонована “Advanced Gel Technology” схема дозволяє лікувати рани, використовуючи лише регургітовані, багаті на ензими речовини, тим самим уникаючи неприємного видовища, коли личинки споживають уражені бактеріями некротичні тканини.

Лікування за допомогою використання можливостей личинок у позитивному сенсі порівнюється з вакуумною обробкою, коли для поліпшення процесів відновлення клітин, наприклад при лікуванні виразки на ногах, їх локально ізолюють в умовах низького тиску. Використання такої терапії для загоєння ран усуває потребу в антибіотиках, оскільки личинки не залишають жодної бактерії, повністю знищуючи мертві тканини. Таким чином, стійкість до антибіотиків не стає критичним фактором. Результати клінічних випробувань свідчать, що лікування личинками за продуктивністю можна порівняти із сильними антибіотиками.

Крім основної переваги лікування, що полягає в низькому ризику зараження, ще однією важливою характеристикою терапії є фінансове заощадження лікарень, що дозволяє допомагати пацієнтам, які не є критично хворими, але також потребують догляду та захисту від інфекції. Це має особливе значення для лікування опіків чи виразок у хворих на цукровий діабет. Дослідницька група Брітленда отримала фінансування від британського уряду для розробки та комерціалізації цієї терапії, продемонструвавши згідно з медичними документами економію коштів служб охорони здоров’я у сфері лікування ран. Гроші вдалося зекономити в результаті скорочення середньої тривалості перебування хворих в лікарні з 72 до 14 днів. До цього лікування тривало довго через те, що незагоєні виразки ніг в результаті призводили до ампутації. Оскільки личинки харчуються м’ясом і знаходяться на вершині харчового ланцюжка, найбільш затратним є саме їх вирощування. На щастя, вони не вимагають чогось особливого, а можуть «пообідати» будь-якою частиною туші чи відходами бійні.

Терапія із застосуванням личинок серед проблем у сфері охорони здоров’я країн Африки може значно покращити ситуацію із успішним загоєнням ран. Відсутність лікування викликає серйозні проблеми зі здоров’ям. Якщо не лікувати рани, то залишаються виразки. Всесвітня Організація Охорони Здоров’я вважає, що відсутність догляду за ранами в Африці щороку спричиняє таку ж кількість смертей, що й малярія. Здається, що вирішити проблему легко, проте вартість доставки необхідних продуктів у віддалені райони є надто високою. Можна легко налагодити каскадну модель, яка б використовувала недорогу сировину, доставляла б кінцевий продукт і створювала грошові потоки та робочі місця. Справді, система, протестована в центрі Сонгай в Беніні (див. Розділ 2) демонструє, як можна цього досягнути. Запропонована терапія може стати важливою ініціативою у сфері медико-санітарної допомоги, створюючи величезну кількість робочих місць без імпорту матеріалів чи обладнання.

Африканська країна Бенін — це маленька колишня французька колонія, що межує з Нігерією. Вона має багату історію як частина Королівства Сонгай, що простягалася через Бенін та Нігерію до того, як введений французами й англійцями кордон розірвав культурні та традиційні зв’язки. У 1985 році отець Годфрі Нземуджо, корінний нігерієць, склав перспективний план щодо створення комплексного управління землеробством і тваринництвом, що гарантувало б продовольчу безпеку регіону. Раніше ми розповіли, з чого починався Центр Сонгай в Порто-Ново, Бенін. Будь-яка господарська програма, що включає в себе тваринництво та скотарні, має серйозні проблеми із дотриманням високого рівня гігієни. Що робити із субпродуктами і частинами туші, які важко переробити на м’ясо та ковбасу? Коров’ячий сказ, що охопив Європу десять років тому, був пов’язаний з використанням відходів тваринництва як корму. Європейські скотобійні були змушені спалити усі свої відходи. Отець Нземуджо запропонував інший підхід: згодовувати відходи мухам, як це відбувається в природі, але в контрольованому середовищі.

Стратегія отця Нземуджо наводить приклад китайського землеробства, головний принцип якого такий: якщо у вас є шкідники, дайте їм продукти, які їм дійсно подобаються. Використайте резервну ділянку землі для вирощування їхніх улюблених рослин, і шкідники залишать у спокої інші культури. Те ж стосується і мух, які можуть зіпсувати будь- який проект в харчовій промисловості. Знищення мух за допомогою хімічних речовин, як і знищення бактерій, не дуже ефективне.

Годфрі Нземуджо виділив віддалений майданчик у межах Центру Сонгай для складування відходів скотобоєць у невеликі квадратні контейнери, накриті сіткою від грифів. Мухи, залітаючи в них, відкладають свої яйця; личинки вилуплюються та ростуть у воді. Збір проводиться шляхом заповнення ємностей водою, що змушує личинок спливати на поверхню для досягнення повітря, необхідного для дихання. Звідти вони кожного дня легко зачерпуються й далі використовуються як корм для перепелів. Таким чином задовольняються харчові потреби птахів, а отримані незабаром перепелині яйця літаком експортуються до Франції, де цей делікатес користується великим попитом. Також частина вирощених личинок використовується для місцевого вигодовування риби, а залишки вносяться в ґрунт та згодом живлять продовольчі культури без додавання хімічних добрив. Центр Сонгай виробляє натуральні продукти харчування. За словами отця Нземуджо: «Це легко зробити в Африці, відтоді як знаходити добрива і пестициди стало дедалі складніше, і навіть якщо це вдається, вони все одно занадто дорогі.»

Згодовування личинок рибі і перепелам зумовлює на багатьох рівнях повернення прибутків, а ферменти, які виділяє личинка, можна легко зібрати і використати для лікування ран. Не треба бути математиком, щоб підрахувати прибутки та кількість робочих місць у такому виробництві. Враховуючи, що Африка імпортує більшу частину товарів медичного призначення, можливість використання ресурсу місцевого виробництва передбачає величезну економію. Така модель у Центрі Сонгай, де щомісяця можна зібрати не більше 60 фунтів ферменту, перетворившись на ідеальний засіб застосування в широкому сенсі, недорогий і доступний для тих, хто терміново потребує лікування, є прекрасною можливістю для зменшення потреби в імпорті до Африки засобів для обробки ран.

За оцінками експертів, в Африці функціонує 15 тисяч скотарень. Крім того, багато тварин забивають у невеликих селах. 200 тисяч сіл вже на місці переробляють забиту худобу. Для кожної бійні в Африці, враховуючи управління фермою для вирощування личинок, рибні господарства і птахофабрики (кури, індики, перепели) могли б створити від 300 до 500 тисяч робочих місць в сфері виробництва личинок, забезпечивши худобу кормами, багатими на білки, а рани — дешевшою обробкою. Не буде додаткових витрат і на сировину, а тільки на те, що сьогодні викидається на смітники або переробка чого потребує додаткової енергії і зусиль. Можна було б також позбавитись ризиків для здоров’я, які пов’язані з обробкою відходів з бійні. Зібраних ферментів личинок у такому масштабі буде достатньо навіть для експорту. Таке більш широке використання зумовило б безпрецедентне медичне заощадження і величезну користь для пацієнтів, які б відновили своє здоров’я та рухливість швидшим і надійнішим способом.

Посилання на основну публікацію