Банкноти

Розписки міняли ювелірів послужили прообразом банкнот (від слова «banknota», що означає «банківська записка»), тобто векселів банків, коли з кінця XVII століття стали виникати спеціалізовані банківські установи (слово «банк» спочатку означало столик міняйла).

Банкнота банку являла собою безумовне зобов’язання банку виплатити її власникові позначену на ній суму дзвінкою монетою в момент пред’явлення банкноти (типова напис на банкноті приватного англійського банку: «Promise to pay the bearer on demand the sum of … pounds in cash here»). Банкноти, особливо відомих банків, стали широко використовуватися в якості грошей.

Розширенню банкнотного обігу сприяв розвиток кредитних операцій банків. Банкіри відзначили, що клієнти ніколи не забирають свої вклади одночасно, у зв’язку з чим перебуває в сховищах золото або срібло (за вирахуванням резерву в певній частці від суми вкладів) може бути використано для видачі кредитів і отримання процентного доходу. Банки також стали видавати кредити банкнотами, що випускалися, таким чином, понад суму прийнятих вкладів.

Відомий той факт, що випадкове обставина наштовхнула Амстердамський банк на можливість випускати на велику суму банківських квитків, ніж знаходилося в коморах в готівки у вигляді дзвінкої монети. Коли почалася війна Франції з Голландією і французи в 1672 році стали підходити до Амстердаму, то керуючі банком, на увазі загрозливої ​​небезпеки, зважилися повернути всі внесені вклади власникам і ліквідувати справи, для чого вийняли всю монету і злитки, що знаходилися в коморах банку. На свій подив вони відзначили, що деякі монети носили явні ознаки пожежі, яка трапилася у банку за 50 років до цього, тим часом як квитки були випущені на всю готівку. Тоді стало очевидним, що випущені квитки зверталися без жодного відношення до банкової готівки, а звідси випливало висновок про можливість випускати більшу кількість квитків, ніж лежить дзвінкої монети в коморах банку.

Починаючи з XVII століття засновуються центральні банки країн, що представляють собою, як правило, державні установи. З початку XIX століття уряди починають обмежувати права приватних банків на емісію (випуск в обіг) банкнот, яка поступово стає винятковим привілеєм центральних банків. Банкнотного обігу розширюється, оскільки центральний банк мав більш високим ступенем довіри населення, ніж приватні банки. Однією з цілей установи центральних банків була можливість використання банкнотної емісії для фінансування урядових витрат. З цього моменту уряду доручають випуск паперових грошей для відповідних цілей центральним банкам, у зв’язку з чим паперові гроші, що випускаються урядами, і паперові гроші кредитного походження набувають єдину природу.

Посилання на основну публікацію