Авангардні позиції гумусу

Кілька століть тому в Китаї постала проблема між посиленням зростання попиту на продукти харчування та обмеженістю кількості родючого ґрунту для їх виробництва. Пошук нових шляхів для отримання додаткових орних сільськогосподарських земель привів до усвідомлення потреби постійного відновлення верхнього шару ґрунту (гумусу). Вирішення цієї проблеми потребувало детального вивчення, відтворення і наслідування тих процесів, які використовуються природними системами для перетворення малородючої землі в родючу. У свою чергу, китайці звернули увагу на те, що у фермерстві та тваринництві часто не вдається зберігати і постійно підтримувати баланс поживних речовин у ґрунтах, що призводить до їх деградації та зниження продуктивності, тобто відбувається процес перетворення плодючих земель в неплодючі (аридні) землі. Винайдений в Китаї спосіб відтворення ґрунтів та відповідно розроблена стратегія не лише змінили курс їхньої цивілізації, а й дали можливість європейцям сьогодні використовувати підходи, які притаманні екосистемам, для зміни економічної моделі, а отже і бізнес-стратегій для виробництва сучасних товарів, незалежно від того, чи це літаки, чи бритви.

Підходи, що базуються на використанні екосистем у виробництві, розглянемо на прикладі процесів життєдіяльності тутового шовкопряда. Шовковиця (лат. Morus alba), якою харчується гусінь, зростає на більшості типових малородючих (аридних) ґрунтів Китаю. Листям шовковиці живиться дикий тутовий шовкопряд (лат. Bombyx топ) — більш відомий як шовкопряд.

Відходи життєдіяльності гусениці тутового шовкопряда, потрапляючи на землю, приваблюють бактерії та мікроорганізми, які сприяють швидкому утворенню поживних речовин з яких формується ґрунт. Роками, століттями і навіть тисячоліттями щільність новоствореного, здорового прошарку гумусу збільшувалась приблизно на один міліметр щороку, що дорівнює щорічному формуванню 15 -25 тонн органічно збагаченого ґрунту на акр території.

Такий природний симбіоз тутового шовкопряда та дерева і їх внесок у формування родючого прошарку ґрунту обіцяв продовольчу безпеку для населення Китаю, що й призвело до великомасштабної схеми вирощування тутового шовкопряда. У той час як династії китайських імператорів то піднімались, то занепадали, родючість ґрунтів було відновлено та збережено. Земля, яка раніше була безплідною, стала продуктивною без культивації, обробки плугом чи зрошування — для цього фермери висаджували в міжряддях коров’ячий горіх і земляний горіх (арахіс). Протягом багатовікової історії у близькосхідних та європейських країнах для поліпшення гумусу також саджали тутові дерева, що позитивно впливало на родючість ґрунтів і ефективно контролювало та попереджало ерозійні процеси. Італійці та турки з давніх віків насаджували тутові дерева на кордонах виноградників, з метою запобігання ерозійним процесам на їх схилах.

Ці природні методи відновлення верхнього шару ґрунту були забуті відразу, як тільки увага змістилась від практики ведення сталого фермерського господарювання до впровадження монокультури. Прибуткове виробництво та неймовірний зиск з’явилися завдяки виробництву одного з легендарних артефактів людської культури —шовку, природного полімеру, виробленого тутовим шовкопрядом.

Згідно з китайською легендою,ідея використовувати пряжу тутового шовкопряда в якості шовкової нитки належить імператриці Китаю Сі Лінг Чі. За давніми переказами, коли одного літнього дня в саду палацу під кроною тутового дерева вона гоїла чай, до її чашки впав кокон шовкопряда. Виймаючи його, імператриця помітила, що нитки кокона міцні і гладенькі. Розмотуючи кокон, вона була вкрай здивована і захоплена тим, що нитка виявилась довжиною більше тисячі футів і вже готова для пряжі. Так виникла ідея створити шовкове полотно. Легенда говорить про те, що юна імператриця Сі Лінг Чі першою відкрила можливість використання шовку у виробництві одягу та пакуванні фруктів й овочів — навіть сьогодні доведено ефективність тогочасної техніки їх збереження. Її чоловіку імператору Хуан-ді, відомому як «Жовтий імператор», також приписують винайдення багатьох способів розведення тутових шовкопрядів та виробництво пряжі з шовкової нитки. Ще імператор Хуан-ді прославився тим, що вчив народ різьбі по дереву, роботі з керамікою і металом та наказав своїм підлеглим сконструювати перші човни та колісні транспортні засоби.

Як бачимо з легенди, шовк — це випадковий винахід, побічний продукт, який спочатку не мав ніякої цінності в порівнянні з довготерміновою важливістю відновлення ґрунту та поновлення родючості аридних земель. У наш час, впровадження у виробництво текстилю з синтетичних полімерів, виготовлених з нафтопродуктів, не лише замінило відновлюваний шовк не відновлюваною нафтою, а й позбавив землі в міжряддях мільйонів тонн добрива. Широка популярність значно міцніших та дешевших за шовк синтетичних полімерів майже знищила шовкове виробництво. Як наслідок, висадження тутових дерев та догляд за ними відійшли в минуле. Так тисячолітня традиція відновлення верхнього шару ґрунту пішла у забуття, як тільки її побічний продукт втратив свою конкурентоздатність на сучасному ринку. Більше того, в той час як пластик та полімери сьогодні широко використовуються у будь- якій сфері споживання, земля не лише втратила джерело свого підживлення і накопичення гумусу, але й виникла потреба у використанні нафтохімічних добрив для підняття рівня виробництва сільськогосподарських продуктів. Результатом цього стало збільшення споживання енергії для отримання врожаю і поглиблення подальшої залежності від викопних видів палива, що в свою чергу призводить до зростання об’ємів емісії парникових газів.

Нинішня втрата верхнього шару ґрунту є одним із основних викликів продовольчій безпеці майбутнього населення світу. Наприклад, Ефіопія — гірська країна з надзвичайно деградованими ґрунтами на вкрай пологих схилах, щороку втрачає близько одного мільярда верхнього шару ґрунту, який змивається дощем та зноситься вітром. Це основна причина, через яку Ефіопія майже постійно знаходиться на межі голоду і не спроможна зібрати достатній урожай зерна для забезпечення власної продовольчої безпеки. Під час одних лише піщаних буревіїв від двох до трьох мільярдів тонн плодючого ґрунту залишають Африку кожного року, неухильно виснажуючи родючість і біологічну продуктивність континенту, тим самим вносячи величезну кількість пилу в Карибські моря, вода в яких забруднюється, від чого серйозно страждають коралові рифи. Це відбувається тому, що методи ведення сільського господарства, принесені в Африку європейськими колонізаторами, не прийнятні з точки зору кліматичних умов континенту.

Звичайно, деякі фермери займаються формуванням тих ґрунтів, на яких вони працюють, однак більшість покладається на хімічні добрива, пестициди та інтенсивне зрошування. Використання сучасних методів ведення сільського господарства призводить до того, що втрачається від 1 до 10 тонн верхнього шару ґрунту на акр щороку. Однак, на жаль, втрати ґрунтів в розмірі 125-250 тонн на акр є досить поширеними сьогодні. Були зафіксовані втрати ґрунту в розмірі 750-1800 тонн з акра в результаті звичайної зливи. Коли всі ці фактори призводять до збитків, фермери, бажаючи отримати вищі врожаї, вдаються до використання нафтохімічних добрив і генетично модифікованого насіння, не зважаючи на те, що ці засоби часто є короткочасними та хибними.

Протягом п’ятирічного періоду професор Джордж Чан активно вивчав інтегровані системи сільського господарства з прив’язкою до тисячолітньої китайської традиції використання тутових дерев і шовкопрядів. Він допоміг фермерським товариствам в більше ніж 70 країнах світу реалізувати практику поживного каскадування, що передбачала насадження тутових дерев та використання тутових шовкопрядів для формування верхнього шару ґрунту. Застосування технік формування гумусу, запропонованих професором Чаном, надихнуло аграрні галузі в Намібії, Німеччині, Японії, Фіджі та СІЛА розробити власні стратегії поживного каскадування. Ось як в наш час стародавня китайська традиція впливає на перетворення сучасної індустрії виробництва продуктів харчування.

Посилання на основну публікацію