Зв’язок показників здоров’я із забрудненістю навколишнього середовища

До загальних показників стану здоров’я відносять загальну і дитячу смертність, первинну інвалідність від всіх причин, обсяг трудопотерь з тимчасової непрацездатності. У загальній захворюваності можуть бути виділені великі групи нозологій, наприклад, інфекційно-паразитарні хвороби, захворювання серцево-судинної системи, злоякісні новоутворення, репродуктивні порушення і т.п. При вивченні динаміки цих показників їх зазвичай стандартизуют відповідно до статевозрілим складом населення.
З безлічі діючих факторів дуже нелегко кількісно виділити вплив техногенного забруднення. Наприклад, на підставі великого статистичного матеріалу про втрати робочого часу через хворобу зроблений висновок, що техногенне забруднення повітря на 43-45% винне в погіршенні здоров’я населення.
Слід розрізняти причини, обумовлені забрудненням середовища – маються на увазі впливу, опосередковані водою, їжею, повітрям, фізичними факторами, – і причини, що відносяться до якості середовища або стану середовища, які можна розуміти досить широко.
Найбільш надійні кількісні оцінки впливу якості середовища на здоров’я населення отримані при порівнянні жителів різних районів одного міста, що розрізняються за рівнем техногенного забруднення. Так, загальна захворюваність дітей і дорослих у Кіровському районі Санкт-Петербурга (дані 1989) в 2.3 рази більше, ніж в Приморському районі, де маса викидів промисловості і транспорту в 9 разів менше, ніж в Кіровському районі. У Центральному районі Тольятті, прилеглому до промзоні з великими хімічним заводами, хвороби легенів, шкіри та онкологічні захворювання реєструються на 55-125% частіше, ніж у більш чистому Автозаводському районі. У сильно забрудненому заводському районі м Кемерово захворюваність хронічними бронхітами в 2.7 рази, а народження недоношених дітей в 2.1 рази більше, ніж у менш забрудненому районі на іншому березі р. Томь. Онкологічна захворюваність чоловіків у найбільш забрудненому районі Магнітогорська в 1.5-2.3 рази більше, ніж у менш забрудненому районі.
Порівняння різних міст і регіонів у цьому відношенні дає менш певні результати, так як вплив забруднення маскується іншими відмінностями умов життя. Але і в цьому випадку відмінності виявляються досить чітко. У 66 містах Росії, де постійно реєструвалися значні – в 10 і більше разів – перевищення ГДК шкідливих речовин у повітрі, рівень загальної захворюваності серед 40 млн. Їх жителів був вище середнього по містах країни в 1.6- 2.0 рази. При загальному рівні онкологічної захворюваності в Росії в 1989 р – 196 випадків на 100 000 чоловік захворюваність раком серед міського населення становила 268, а в екологічно несприятливих містах набагато більше: в Нижньому Новгороді – 405, Архангельську – 414, Новочеркаську – 463, Норильську – 485, Єкатеринбурзі – 502, Кургані – 612. Захворюваність на рак легені в промислових центрах з наявністю підприємств чорної і кольорової металургії на 75% більше, ніж у середньому по містах країни.
Життя чверті міського населення Росії протікає в неблагополучній обстановці, пов’язаної з забрудненням повітряного басейну міст, а 3% міських жителів живуть в умовах надзвичайно небезпечного рівня забруднення. Постійне трьох-чотирьох кратне підвищення межі небезпеки, обумовлено ГДК найважливіших полютантів, призводить до переходу від епізодичної екопатології до хронізації багатьох екогенний захворювань і до проявів так званих ендоекологічних епідемій, коли тривалої екопатологій охоплюються значні контингенти людей.

Посилання на основну публікацію