Вплив температури

Вчені вважають, що людство зародилося в екваторіальному поясі, де температура протягом всього року не опускається нижче + 240С. Розширення населених зон зі значно меншими середньорічними температурами фахівці пов’язують з періодом, коли людина навчилася користуватися вогнем. Отримуючи додаткове тепло людина змогла влаштовувати житлові зони, ізольовані від зовнішнього середовища. Температура, яку ми і зараз підтримуємо в своїх оселях, збігається із середньорічними температурами тих місцевостей, де виникли стародавні цивілізації.
Температурний фактор зберігає своє значення і в житті сучасної людини. Глобальна оцінка щільності населення наочно показує її залежність від середньорічної температури. Найменші сезонні коливання температури в тропічних областях, мабуть, дуже сприятливі для життя, що пояснює з урахуванням інших причин, бурхливе зростання населення в цих зонах.
Пристосування організму людини до мінливої ​​температурі навколишнього середовища здійснюється за рахунок процесу, який називають терморегуляцією (від грец. Thérmé – тепло і лат. Regulo – упорядковую, регулюю). Фізіологічна функція, що забезпечує підтримання оптимальної для організму температури глибоких областей тіла, є одним з важливих механізмів гомеостазу. Існує два механізми терморегуляції: хімічний та фізичний. Хімічний механізм терморегуляції – теплопродукція. Тепловіддача – механізм фізичної терморегуляції. Баланс між рівнем теплопродукції і тепловіддачі контролює центр терморегуляції, який є частиною системи центрів гіпоталамуса (відділу головного мозку), регулюючий вегетативні і моторні компоненти адаптивного поведінки. Центр теплопродукції сприймає сигнали терморецепторов шкіри та підшкірних тканин і термочутливих нейронів гіпоталамуса і здійснює корекцію температури тіла. Роздратування периферичних холодових терморецепторів супроводжується збільшенням теплопродукції, головним чином завдяки інтенсифікації обміну речовин, появі холодового тремтіння і зменшенню тепловіддачі за рахунок звуження шкірних і підшкірних кровоносних судин.

Активування термочутливих нейронів гіпоталамуса при перегріванні організму призводить до зменшення теплопродукції внаслідок пригнічення м’язового тонусу і до збільшення тепловіддачі внаслідок розширення периферичних кровоносних судин і збільшення потовиділення. У здійсненні гіпоталамічної терморегуляції беруть участь залози внутрішньої секреції, головним чином, щитовидна залоза і наднирники. Терморегуляція знаходиться під контролем кори великих півкуль, що дозволяє організму на основі загальної температурної чутливості вибирати певну поведінкову реакцію.
Сонячна активність і сонячне світло
Людина – денне, сонцелюбива істота. Sunlight через зоровий аналізатор орієнтує людину в просторі, підвищує активність кори великих півкуль, визначає добовий ритм життя, обмін речовин. Ультрафіолетові промені обумовлюють розвиток ряду місцевих і загальних реакцій організму людини: посилення діяльності залоз внутрішньої секреції, зміна реактивності організму. Тривале світлове голодування сприяє розвитку ряду захворювань, наприклад, рахіт (нестача вітаміну D), ускладнює лікування туберкульозу, серцево-судинних захворювань.
Сонце випускає хвилі різної довжини: від коротких хвиль (ультрафіолетові і рентгенівські) до радіохвиль (сантиметрові і дециметрові). Випускає сонце і корпускули (протони і електрони, що утворюють розряджену плазму). У роки максимальної сонячної активності ультрафіолетове випромінювання збільшується в два рази, рентгенівське – в десятки і сотні разів, радіовипромінювання – в тисячі і навіть мільйони разів. Електромагнітні випромінювання доходять до землі за 8.3 хвилини, корпускулярне випромінювання доходить із запізненням на 1-2 дні. Деякі геофізичні явища (наприклад, магнітні бурі, тобто короткочасні зміни магнітного поля Землі) пов’язані зі збільшеною сонячною активністю.
Підвищені дози сонячної радіації несприятливі для організму: знижується імунітет, збільшується небезпека розвитку злоякісних новоутворень.

Посилання на основну публікацію