Основні принципи міжнародного екологічного співробітництва

Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища регулюється міжнародним екологічним правом, в основі якого лежать загальновизнані принципи і норми. Найважливіший внесок у становлення цих принципів внесли Стокгольмська конференція ООН з проблем навколишнього середовища (1972р.), Всесвітня хартія природи (ВХП), схвалена Генеральною Асамблеєю (1982 г.) і Міжнародна конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро , 1992р.). Відповідно в історії розвитку основних екологічних принципів міжнародного співробітництва зазвичай виділяють три етапи (періоду).

1. Стокгольмська конференція ООН з навколишнього середовища (1972 р) ознаменувала початок найважливішого етапу в екологічній політиці держав і міжнародних співтовариств. За підсумками конференції була прийнята Декларація, в якій визначалися стратегічні цілі та напрямки дій світової спільноти в галузі охорони навколишнього середовища.

Стокгольмська конференція проголосила 5 червня Всесвітнім днем ​​навколишнього середовища. На конференції було утворено постійно діючий орган ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП) з штаб-квартирою в м Найробі (Кенія). Програма ЮНЕП передбачає організацію і планування природоохоронних дій в межах трьох функціональних напрямків:

оцінка навколишнього середовища – глобальна система спостережень;
управління навколишнім середовищем;
допоміжні заходи (освіту в галузі навколишнього середовища і підготовка кадрів). ЮНЕП координує також діяльність інших міжнародних організацій по використанню, відтворенню та охороні компонентів довкілля – земель, вод, атмосфери, рослинного і тваринного світу та ін.
2. Всесвітня хартія природи (ВХП) прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 28 жовтня 1982р. Як і Стокгольмська декларація, Всесвітня хартія природи визначила пріоритетні напрями екологічної діяльності міжнародного співтовариства на той період, що значною мірою зумовило подальше формування екологічної політики держав. На думку багатьох вчених і фахівців, Всесвітня хартія природи в порівнянні з конференцією в м Стокгольмі (1972 р) просунулася далі по шляху «генералізації міжнародних юридичних принципів охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів».

У Хартії проголошувалися такі основні принципи:

Людство усвідомлює, що є складовою частиною природи. Тому до природи слід ставитися з повагою і не порушувати її основних принципів.

Генетична основа життя на Землі не повинна наражатися на небезпеку. Популяція кожної форми життя, дикої чи одомашненої, повинна зберігатися, необхідну для цього середовище проживання слід зберігати.

Всі регіони Землі, як на суші, так і на морях, повинні бути підпорядковані охороні відповідно до цих вимог, особливий захист повинна забезпечуватися унікальним районам – типовим представникам всіх видів екосистем і середовища існування рідкісних або зникаючих видів.

Природні ресурси повинні не марнувати, а використовуватися помірковано, як того вимагають принципи, викладені в цій Хартії; біологічні ресурси використовуються лише в межах їх природного здатності до відновлення; ресурси багаторазового користування, включаючи воду, використовуються повторно або рециркулируют.

Відповідно до Хартії, деградація природних систем в результаті надмірного і нераціонального використання природних ресурсів, так само як і нездатність встановити міцний еколого-економічний порядок між країнами і народами, ведуть до підриву основ цивілізації.

3. Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 3-14 червня 1992 г.). У Ріо-де-Жанейро зустрілися 114 глав держав, представники 1600 неурядових організацій. Безперечно, це був самий вражаючий форум по екології в XX в.

На конференції були схвалені п’ять основних документів: декларація РІО про навколишнє середовище і розвиток, порядок денний – XXI ст., Заяву про принципи управління, збереження та сталого розвитку всіх типів лісів, рамкова конвенція з проблеми змін клімату; конвенція про біологічне різноманіття.

Найважливішими досягненнями Конференції ООН було визнання наступних фактів «проблема навколишнього середовища та економічного розвитку не можуть розглядатися окремо» (принцип 4), «держави повинні співпрацювати в дусі всебічного партнерства з метою зберегти, захистити і відновити здоров’я і цілісність екосистеми Землі» (принцип 7) , «світ, розвиток і захист навколишнього середовища взаємопов’язані і нероздільні» (принцип 25). В основу розробки екологічної стратегій державою світового співтовариства рекомендувалося покласти концепцію сталого розвитку.

На конференції було підкреслено, що сталого розвитку, під яким розуміється одночасне вирішення проблем економічного розвитку та екології, немає розумної альтернативи.

У 2002 р в Йоганнесбурзі (ПАР) відбувся найбільший Всесвітній саміт зі сталого розвитку «Ріо + 10», ні якому були підведені підсумки першого десятиліття руху світової спільноти по шляху сталого розвитку.

Посилання на основну публікацію