Фізіологічні механізми старіння

Старіння – це загасаюче самовідновлення. У ході онтогенезу відбуваються процеси самооновлення цитоплазми. На ранніх етапах онтогенезу процеси синтезу переважають над процесами розпаду. Після певної фази стійкого взаємини процеси розпаду в старості починають переважати над синтезом.
У тканинах білки складають 10-20%, а вуглеводи і жири тільки 1-5%. Структурна основа білка – амінокислоти, їх відомо 20. З’єднуючись один з одним, амінокислоти утворюють поліпептидні ланцюги, що мають спіральну структуру. Таким чином, будова білка надзвичайно складно. У старості білок слабкіше руйнується ферментами, більш стійкий до осадження спиртом, слабкіше набухає. Волокна опорного білка колагену з віком товщають, змінюється еластичність. З віком змінюються кількісні співвідношення білків один з одним. Так, наприклад, в сироватці крові в старості падає кількість дрібнодисперсних білків – альбумінів і зростає вміст грубодисперсних – глобулінів.
Структурною основою організму є клітина. Клітини тканини оточені елементами сполучної тканини і міжклітинним речовиною. З віком зменшується кількість активних (паренхіматозних) клітин і збільшується межуточная сполучна тканина, порушується упорядкованість розташування клітин в організмі. Зменшення кількості клітинних елементів в старості збільшує функціональне навантаження на залишилися клітини, призводить до ослаблення відновних процесів (табл. 13).
Важливим проявом вікових змін самооновлення клітин, їх здатності до поділу є ослаблення регенерації. Вона по-різному виражена в органів різної складності. Чим менше здатність клітин до поділу, тим слабкіше виражені в тканинах процеси регенерації.
Регенерація має величезне значення в оновленні постійно відмираючих тканин складного організму, у відновленні його дефектів, при пораненнях, різних ушкодженнях. У старості рани у людини заживають повільніше.
У ході старіння змінюється структура клітин. У них накопичуються метаболіти, настає жирове переродження. У старих клітинах також накопичується забарвлене речовина – пігмент. Особливо багато його в нервових клітинах.
З віком маса ядра клітини зменшується, а маса цитоплазми збільшується. Виникають ядерно-цитоплазматичні диспропорції. З ядром клітини пов’язані синтез білка, процеси регуляції обміну речовин. З віком змінюється співвідношення не тільки між окремими органоїдами клітини, але відбуваються певні зміни і всередині кожного з них. При старінні зменшується обсяг мітохондрій – «енергетичного котла», які здійснюють дихальну функцію клітин. При старінні змінюється протягом окислювальних процесів.

Важливий засіб впливу на обмінні процеси в організмі – харчування. Змінюючи харчовий раціон людини, можна змінити в потрібному напрямку метаболізм тканин в організмі. У міру старіння людина повинна знижувати калорійність їжі. Це необхідно тому, що енергетичні витрати, рухова активність, виконувана організмом робота з віком падають.
Рух – один з основних найбільш фізіологічних стимуляторів життєвих процесів в організмі. Сучасна людина розплачується своїм серцем за зручності цивілізації і обмеження рухової активності. З віком гіподинамія зростає. Найбільш раціональне та ефективне засіб боротьби з передчасним старінням – активний руховий режим.
Поки жодному живому організму не вдалося уникнути старіння. Не можна з часом помолодіти і неможливо уникнути старості. Старіння – єдиний сверхстабільний біологічний механізм, що не дає збоїв. Ніякі процедури, дієти, ліки не можуть зупинити невблаганно насувається процес старіння. При старінні погіршується пам’ять, знижується швидкість реакцій, порушується координація рухів. Змінюється і зовнішність людини. Шкіра стає в’ялою, зморшкуватою. Волосся сивіє або випадають. Турбує парадонтоз. Погіршується зір, а потім і слух. Частими супутниками старості є серцево-судинні захворювання, розвивається остеоартроз. У головному мозку нейрони з часом гинуть, а порожнє місце займають клітини глії – тканини, що заповнює простір між нервовими клітинами, їх відростками і судинами в ЦНС. Структура мозку стає губчастої. З віком відзначається деяке зниження ваги мозку, причому як сірого, так і білої речовини.
Найбільш характерним віковим зміною є втрата значної кількості нейронів в окремих областях мозку, особливо в базальних гангліях, мозочку, спинному мозку. Втрата нейронів пов’язана зі збільшенням кількості клітин глії. Окрім зменшення кількості нейронів, в старіючому мозку знижується кількість дендритів. На окремих ділянках мозку зменшується щільність синапсів. Внутрішньоклітинні зміни включають дилатацію і фрагментацію апарату Гольджі, порушення форми мембран і ядер, накопичення ліпофусцину як в нейронах, так і в клітинах глії.
Одним з найважливіших регуляторних відділів нервової системи, що грають провідну роль у механізмі старіння, є гіпоталамус. Старіння супроводжується зниженням води в мозковій тканині і зміною судинної циркуляції в мозку.
Незважаючи на морфологічні та біохімічні зміни, що спостерігаються в старіючому мозку, функціональна повноцінність нервової системи добре зберігається і у самих старих людей. Найпоширеніше й значна зміна в старіючому організмі – це загальмованість (повільність) поведінки. Повільність з віком відзначається не тільки в рухових реакціях і сприйнятті, але також очевидна і при складних процесах засвоєння інформації, які асоціюються з короткостроковою пам’яттю. Деякі види працездатності мозку знижуються до 70 років життя, у той час як інші зберігаються протягом всього життя здорових людей. Загальмованість і втрата координації при ходьбі, так само як і при листі та інших цілеспрямованих рухах, може бути пов’язана зі збільшенням часу реакції у людей похилого віку.
Яскравим прикладом вікових змін біоритмів служить зміна циклів «сон – неспання», що в основному залежить від ретикулярної системи. Порушення стадій сну в старості носить більш якісний, ніж кількісний характер, і стосується головним чином фаз глибокого сну.
Порушення постави і локомоторной функції в старості залежить від ЦНС. Знижується швидкість проведення імпульсів по волокну периферичних нервів. Відзначається дисфункція нервової системи. Це проявляється порушенням терморегуляції, шлунково-кишковими розладами, нетриманням сечі.
Геропротектори – речовини, здатні збільшувати тривалість життя. До них можна віднести: антиоксиданти, адаптогени, імуномодулятори, гормони щитовидної залози, кортикостероїди, гормони росту, нейротропні засоби, ентеросорбенти.

Посилання на основну публікацію