Визначення адиктивної поведінки

Адиктивна поведінка – це одна з форм девіантної (отклоняющегося) поведінки з формуванням прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійної фіксації уваги на певних видах діяльності, що спрямовано на розвиток і підтримку інтенсивних емоцій (Короленко Ц. П., Донських Т. А., 1990).
Розрізняють такі форми адикції: наркотична, алкогольна, тютюнова, втеча від реальності шляхом зосередження на вузьконаправленої сфері діяльності.
Етапами наркотичної адикції є по В. С. Битенский (1989): «перші проби», «пошуковий полінаркотизму», «вибір предпочитаемого речовини».
При аддиктивной патології, по N. Peseschkian (1985), виділяють 4 види втечі від реальності: власне психічний або фізична «удосконалення» («втеча в тіло»), виключно службові справи («втеча в роботу»), постійне (перебільшене) прагнення до спілкування або, навпаки, самоті («втеча в контакти або самотність»), життя у світі ілюзій і фантазій («втеча у фантазії»).
Відзначаються наступні психологічні особливості осіб з адиктивних формами поведінки (Segal B.):
– Знижена переносимість труднощів повсякденного життя поряд з доброю переносимістю кризових ситуацій;
– Прихований комплекс неповноцінності, що поєднується з зовні виявлятися перевага;
– Зовнішня социабельность, що поєднується зі страхом перед стійкими емоційними контактами;
– Прагнення говорити неправду;
– Прагнення звинувачувати інших, знаючи, що вони не винні;
– Прагнення йти від відповідальності у прийнятті рішень;
– Стереотипність, повторюваність поведінки;
– Залежність;
– Тривожність.
Адиктивна поведінка позначає донозологічний етап формування алкоголізму та наркоманії і має на увазі наявність ситуаційної психічної залежності і «пошукової активності» відносно алкоголю та різних психоактивних речовин.

Посилання на основну публікацію