Терапія і реабілітація хворих

Терапія та реабілітація в цьому випадку повинна враховувати співвідношення клінічних проявів обох складових такого коморбіда, про що зазначалося вище. При цьому основні підходи до лікування повинні бути орієнтовані на відновлення не тільки фізичного і психічного тонусу, нічного сну, але і порушених механізмів, опосередковуючи соціальне життя людини. Немає жодних сумнівів, що ці механізми у таких осіб страждають не в меншій мірі, ніж психічне і фізичне здоров’я. Клінічний досвід показує, що більшість рецидивів відбуваються через кілька місяців після припинення вживання психоактивних речовин, і значна роль в ряду причин, що обумовлюють зрив, належить саме симптомів посттравматичного стресу. Крім того, слід враховувати, що такі хворі, по суті, самотні у світі звичайних людей. Їх самотність обумовлено нерозумінням універсальних життєвих цінностей, невмінням розумно реагувати на життєві труднощі, невпевненістю в собі, прагненням до звичного кола спілкування та іншими факторами. Багато аддікти втратили соціальні навички і орієнтири в процесі напрацювання постстрессових стереотипів, важливіших для виживання індивіда і тому що міцно закріпилися в паттерне реагування суб’єкта. Відновлення навичок соціального функціонування – дуже трудомісткий і складний процес, що вимагає часу (Караяном А. Г., 2003).
Також слід враховувати, що лікувально-реабілітаційний процес повинен складатися з декількох етапів, послідовність яких у кожному конкретному випадку може бути різною, але у всіх випадках потрібно відповідність регламентуючих документів (наказ МОЗ РФ від 22 жовтня 2003 № 500) з дотриманням максимальної наступності заходів відповідно до загальної програми реабілітації (табл. 8).
Успіх лікувально-реабілітаційної системи визначається в кожному випадку створенням поетапного плану реабілітаційних заходів з урахуванням відповідних сфер: медичної, професійної, юридичної, сімейної та ін. Якщо на відновлювальному та корекційно-розвиваючому етапах завдання полягає переважно в лікуванні психічних, соматичних, психосоматичних розладів, якого -або органічного дефекту, госпіталізму, інвалідності або їх компенсації, то в третій (інтеграційної) і четвертої (стабілізаційної) стадіях – в пристосуванні індивідуума до життя і праці, в раціональному побутовому влаштуванні, у створенні сприятливої ​​психологічної та соціальної мікросередовища. Доцільним є проведення 1-го і 2-го етапів реабілітації в умовах спеціалізованого стаціонару, а 3-го і 4-го – амбулаторно.
Ефективна реалізація психокорекційних та медико-психологічних реабілітаційних заходів, безумовно, виходить за рамки компетенції одних психіатрів і може бути дієвою лише за умови об’єднання їх зусиль з діяльністю фахівців у галузі соціальної та медичної психології, служителів релігії, майстрів виробничого навчання і т. Д.
Концептуально важливою представляється адекватна розстановка акцентів в процесі терапії. Так, на инициальном етапі основна увага повинна приділятися корекції абстинентних порушень, потім проводяться заходи щодо терапії симптомів ПТСР, на які послідовно нашаровуються реабілітаційні процедури щодо відновлення порушених в процесі зловживання психоактивними речовинами функцій. Таким чином, по суті, метою реабілітації ставиться відновлення психічного здоров’я та ефективної соціальної поведінки.

Посилання на основну публікацію