Адиктивна поведінка серед військовослужбовців у війнах XX ст.

Під час воєн в Кореї і В’єтнамі від 30 до 45% американських військовослужбовців брали наркотики або зловживали алкоголем, багато в подальшому ставали залежними від них. На думку ряду авторів (Jones FD, Johnson AW, 1975; Panzarella RE [et al.], 1978), вживання психоактивних речовин дозволяло комбатантам тимчасово справлятися з психологічними проблемами. У першому періоді війни у ​​В’єтнамі всі психічні розлади становили тільки 5% від числа бойових санітарних втрат. Проте в подальшому, коли американську армію захлеснула хвиля наркоманії, цей показник зріс до 60%. Зі складу експедиційного корпусу збройних сил США, що знаходився в Індокитаї, щомісяця звільнялися як «невиліковні наркомани» від 1 до 2 тис. Військовослужбовців. Серед них 50% вживали марихуану, 17,4% – опіум, 2,5% – героїн. Основні представники цієї групи – молоді солдати у віці від 18 до 23 років, причому у бойових підрозділах відсоток наркотизирующихся був вищий, ніж в тилових. Серед офіцерів і унтер-офіцерів особи, які вживали наркотики, становили від 10 до 20%. Наочно позначилася тісний взаємозв’язок адиктивних розладів з іншими формами деструктивного поведінки: було встановлено, що з солдатів, що утримуються на гауптвахті у зв’язку з протиправними діями, 63% постійно брали марихуану, а понад 40% американських солдатів, які повертаються з Південного В’єтнаму, проявляли схильність до агресивної поведінки і насильству (Holloway HC, 1974; Strange R., 1974).
За даними вітчизняних психіатрів, у роки афганської війни близько третини психічних порушень були викликані вживанням наркотиків або алкоголю. Так, серед психічних розладів у рядового складу 31% був викликаний наркотизацией опієм і гашишем. Серед психічних розладів у офіцерів 35,2% були обумовлені вживанням алкоголю. І це, незважаючи на «сухий закон», дотримуваний в «обмеженому контингенті військ». У період 1-й Чеченської війни вживання спиртних напоїв у діючих військах було досить поширене. Масовість вживання алкоголю зростала в період активних бойових дій і знижувалася в перепочинок до 12% (Сіненченко А. Г., 2005).

Посилання на основну публікацію