Хто такий бенефіціарний власник?

У сучасному світі всім доводиться підвищувати рівень своєї фінансової грамотності, особливо з урахуванням старанності банків і страхових компаній в розстановці підводних каменів для своїх клієнтів. Йти в економічні нетрі, звичайно, потреби немає, але розібратися з базовими поняттями не завадить. Наприклад, з’ясувати, хто такий бенефіціарний власник, є ця особа засновником або директором компанії. Такі знання не тільки розширять кругозір, але і допоможуть краще розуміти повідомлення ЗМІ про економічні злочини.

Хто такий бенефіціарний власник?

Ми звикли, що директор компанії є її власників і сам приймає всі рішення, ну або це робиться колегіально при акціонерній формі. Але бенефіціарний власник – це не засновник або директор, їм є людина, яка має можливість контролювати роботу компанії або володіє більш ніж 25% часток у капіталі. При цьому в установчих документах інформації найчастіше немає, тому вирахувати реального власника не завжди легко. Проблема ще й у тому, що закон, який пояснює, хто такий бенефіціарний власник, з’явився тільки в 2013 році. Раніше було тільки поняття «контролює особа», яке багато в чому схоже з бенефіціаром, відрізняючись тільки 50% участі в капіталі.

Із-за відносної молодості закону поки ще немає ні досвіду роботи з такими справами, ні вичерпної інформації про таких осіб, база зараз знаходиться тільки на стадії формування.

Що означає наявність бенефіціарного власника?

Такий спосіб управління сам по собі не є незаконним, так як небажання афішувати свою особистість – не злочин. Але прагнення приховати дійсного власника підприємства виглядає підозріло, так як це може вказувати на відхід від податків, пособництво корупції або навіть причетність до терористичної діяльності. Тому виявлення бенефіціарних власників з недавнього часу стали приділяти пильну увагу. Сталося це разом з прийняттям відповідного закону в 2013 році, а раніше не було законних підстав для збору інформації та механізмів контролю.

Зараз банківські структури можуть запитувати у компаній повні відомості про всій ланцюжку володіння, аж до кінцевого бенефіціара. А вже з банків дані надходять в Росфінмоніторинг. У разі відмови надання інформації або її неповному надходженні державний контролер може оштрафувати фінансову організацію на 500 тисяч рублів. Такі ж вимоги пред’являються до іншим структурам, що займаються фінансовими операціями, наприклад, ломбардам, страховим компаніям, підприємствам лізингу, які беруть участь в угодах з цінними паперами. Вимагати розкриття особистості реального власника бізнесу можуть і інші організації, які мають тісні зв’язки з державою. Така необхідність може виникнути участі в програмах держзакупівель. Перед укладенням контракту складається документ, в якому перераховуються всі власники, у тому числі і бенефіціари. По кожному надаються дані паспорта, адреса та ІПН.

Нерідко великі рахунку заводяться на підставну людину, який володіє лише правом підпису, а реальна влада зосереджена в інших руках. При такому варіанті бенефіціар викликає найбільший інтерес у контролюючих органів, тому за ним спостерігають більш уважно.

З одного боку вимоги закону виглядають виправданими та ефективними для протидії незаконного фінансування. Але багато хто бачать у ньому порушення захисту персональних даних.

Посилання на основну публікацію