1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Біологія
  3. Закон біогенної міграції атомів

Закон біогенної міграції атомів

Міграція хімічних елементів на земній поверхні та в біосфері загалом відбувається в середовищі, геохімічні особливості якого зумовлені живою речовиною, як тією, яка нині населяє біосферу, так і тією, яка була наявною на Землі впродовж усієї геологічної історії. Впливаючи на живі організми, людська спільнота змінює умови біогенної міграції атомів. Втручаючись у перебіг природних процесів, потрібно прогнозувати їхні глобальні наслідки.

Закон фізико-хімічної єдності живої речовини. Вся жива речовина Землі – фізико-хімічна єдність (цілісність). З цього закону випливає важливий наслідок: негативна дія на одну частину живої речовини не може бути позитивною для іншої. Отже, будь-які фізи-ко-хімічні препарати, смертельні для одних організмів (наприклад, пестициди), є шкідливі для всіх інших.

Закон контактності живої речовини. Кількість живої речовини в біосфері – величина постійна.

Закон максимуму біогенної енергії. Будь-яка біологічна система або система за участю живої речовини, що перебуває в стані “стійкої нерівноваги”, тобто динамічної рухомої рівноваги з довкіллям, й еволюційно розвивається, збільшує свій вплив на довкілля. Закон сформульовано на підставі біогеохімічних принципів В. Вернадсько-го і доповнений принципом Е. Бауера про “стійку нерівновагу біологічних систем”.

Закон максимізації енергії (Г. і Е. Одумів). У разі наявності суперництва з іншими системами виживає (зберігається) та з них, яка найліпше сприяє надходженню енергії та використовує максимальну її кількість найефективніше.

Закон піраміди енергій (Р. Ліндемана). З одного трофічного рівня екологічної (трофічної) піраміди переходить на інший рівень у середньому не більше 10% енергії. Закон слід брати до уваги у процесі розробки продовольчих програм, земельних реформ тощо.

Закон внутрішньої динамічної рівноваги. Речовина, енергія, інформація, динамічні властивості окремих природних систем та їхня ієрархія пов’язані настільки, що будь-яка зміна одного з цих показників зумовлює супутні функціонально-структурні кількісні та якісні зміни, які зберігають загальну суму речовинно-енергетичних, інформаційних і динамічних властивостей систем, де ці зміни відбуваються, або в їхній ієрархії. Емпіричний висновок з цього закону такий: будь-яка зміна природного довкілля спричинить розвиток ланцюгових реакцій, які відбуватимуться до нейтралізації цієї зміни або формування нових природних систем, утворення яких у разі значних змін довкілля може набути незворотного характеру. М. Реймерс (1981) сформулював цей закон таким афоризмом: “Чим більше пустель ми перетворимо на квітучі сади, тим більше квітучих садів перетворимо на пустелі”.

Закон зниження енергетичної ефективності природокористування (С. Подолинського). З плином часу на видобуток корисної продукції з природних систем на її одиницю в середньому витрачається щораз більше енергії. Збільшуються й енергетичні витрати на одну людину.

Закон обмеженості природних ресурсів. Природні ресурси планети Земля не є невичерпними; планета є природно обмеженим цілим і природні ресурси на ній обмежені.

Закон незамінності біосфери. Біосферу не можна замінити штучним довкіллям, як не можна створити нових видів життя. Людина не може створити вічний двигун, а біосфера практично є “вічним двигуном”.

Закон мінімуму (Ю. Лібіх). Витривалість організмів визначається найслабшою ланкою в ланцюгу його екологічних вимог, тобто життєві можливості лімітуються екологічними чинниками, кількість і якість яких наближаються до мінімального рівня, необхідного організмові чи екосистемі; подальше їхнє зниження спричиняє загибель організму або деструкцію екосистеми.

Закон толерантності (В. Шелфорд). Відсутність або неможливість процвітання визначається нестачею (в якісному або кількісному розумінні) або, навпаки, надлишком будь-якого з чинників, рівень яких може виявитися близьким до меж, які є прийнятними для цього організму.

Закон збіднення різноманітної живої речовини в острівних її згустках (Г. Хільмі). Індивідуальна система, яка “працює” в довкіллі з нижчим рівнем організації, ніж рівень самої системи, приречена. Постійно втрачаючи свою структуру, система через деякий час розчиниться в довкіллі. Це означає, що для охорони рідкісних і тих видів, які зникають (як частин живої речовини), необхідна достатньо велика територія серед навколишніх (змінених людиною) ландшафтних систем.

Правила. Правило Дарлінгтона: зменшення площі острова в 10 разів зменшує кількість видів, що живуть на ньому, удвічі. Це варто брати до уваги у процесі при організації природно-заповідних об’єктів.

Правило обов’язковості заповнення екологічних ніш: вакантна екологічна ніша завжди буває природно заповненою. Це правило слід брати до уваги у процесі акліматизації, знищення шкідливих видів організмів, боротьби з небезпечними захворюваннями тощо.

Правило більших шансів на вимирання вужче спеціалізованих форм (О. Марш): швидше вимирають вужче спеціалізовані форми, генетичні резерви яких для подальшої адаптації знижені. Значну роль у вимиранні таких форм може відіграти антропічний чинник.

Правило біологічного підсилення: під час переходу на вищий рівень екологічної піраміди нагромадження речовини, зокрема токсичної, збільшується приблизно в такій же пропорції.

Правило взаємного пристосування (К. Мьобіус): види в біоценозі настільки пристосовані один до одного, що їхня спільнота становить внутрішньо суперечливе, проте єдине та взаємозумовлене ціле.

Правило Джордано: ареали близьких родинних форм тварин (видів або підвидів) здебільшого займають суміжні території та суттєво не перекриваються. Його ще називають правилом вікаріату – одним із головних положень географічного видоутворення (М. Вагнер).

ПОДІЛИТИСЯ: