Втома

Розрізняють розумовий і фізичний, стомлення, але це розподіл умовно, так як в трудових процесах розумову працю поєднується з фізичним. Обидва види стомлення – наслідок змін функцій центральної нервової системи, а при фізичній праці – і функцій рухового апарату. Втома – це зниження або втрата працездатності.

До зниження працездатності спостерігається дискоординація рухів і вегетативних функцій і зниження ефективності фізіологічних затрат організму під час м’язової діяльності.
При втомі з’являється втома – відчуття втоми. Втома не завжди відповідає стомлення. Праця, вироблений з великим інтересом, з свідомістю мети, викликає позитивні емоції і меншу втому. І навпаки, втома настає раніше і більше, коли немає інтересу до праці, хоча ознаки стомлення відсутні.
Чим менше вік дитини, тим раніше він припиняє роботу, не повідомляючи про втому. У дітей 8-9 років втома не має значення як ознака втоми. У юнаків і літніх людей вона проявляється до настання ранніх ознак втоми (Р. А. Шабунін, 1971).
Втома виникає в мозкових відділах аналізаторів. У результаті збудження, при якому виникає деполяризація і реверсія, в нейронах збільшується вміст іонів № 1 і зменшується – іонів К. Передбачається, що дендрити оберігають нейрони від перевтоми, оскільки під час стомлення на поверхню мембрани дендритів виштовхуються іони Na і всередину накачуються іони К. При цьому іони Na дифундують з тіла нейрона в його дендрити, а іони К здендрітов в тіло нейрона. Гальмування відновлює працездатність нейронів, так як гіперполяризація підвищує їх збудливість. Зміни обміну іонів через мембрани при втомі – результат зсуву обміну речовин усередині нейрона, що забезпечує їх проходження, та обміну медіатора.

Збудження при вступі пресинаптических імпульсів збільшує виділення квант ацетилхоліну з бульбашок приблизно в 70 разів, а синтез ацетилхоліну – в 7 разів. Особливо великий синтез ацетилхоліну в нейронах кори великих півкуль, в підкіркових гангліях і в проміжному мозку. Чим вище пресинаптичний потенціал, тим більше виділення ацетилхоліну. При гіперполяризації збільшується пресинаптичний потенціал (ВПСП) і зростає виділення і руйнування ацетилхоліну. Величина ВПСП приблизно пропорційна кількості медіатора, що діє на нейрон. Тому, множачи величину ВПСП на частоту імпульсів в одиницю часу, можна визначити кількість медіатора, що виділяється і руйнованого при ритмічному роздратування. Запас ацетилхоліну в нейроні достатній приблизно для 10 тис. імпульсів. Так як ацетилхолін надходить тільки з тих бульбашок, які прилягають до пресинаптичної мембрани, то, незважаючи на постійну заміну цих спустошують бульбашок, виснаження його запасу може перевершувати потреба в його мобілізації, особливо при частих імпульсах, швидко наступних один за одним.

У результаті настане стомлення внаслідок порушення передачі нервових імпульсів в синапсах.
Нейрони великих півкуль головного мозку і нейрони спинного мозку мають такі відмінності:
1. Лабільність пірамідних, рухових нейронів приблизно в б разів більше, ніж моторних нейронів спинного мозку, внаслідок швидкої мобілізації медіатора в пресинаптичних закінченнях. Це забезпечує високу частоту імпульсів при короткочасному роздратуванні.

2. Постсинаптичні гальмування в рухових нейронах великих півкуль значно сильніше й триваліше, ніж у спинному мозку. Це забезпечує вибірковість рухів при навчанні внаслідок придушення гальмуванням сторонніх рухів. Іррадіація імпульсів в рухових нейронах гальмується також ТПСП в гальмівних нейронах кори, підкіркових ганглій і проміжного мозку.

3. Імпульси збудження виникають у рухових нейронах кори великих півкуль і підкіркових центрів на шипики дендритів, що дозволяє припускати особливу роль шипиків у навчанні новим рухам.
Посилене функціонування нейронів кори великих півкуль призводить до збільшення на синапсах шипиків ділянок, на які діє медіатор, до підвищення активності цих ділянок і до більш швидкої мобілізації медіатора.

Особливості будови і властивостей нейронів кори головного мозку обумовлюють порівняно повільне наступ розумового і фізичного стомлення при перемиканні з одного виду розумової роботи на інший і при періодичній зміні її фізичними вправами, а також при активному відпочинку після фізичної роботи.
Адинамия і гіподинамія при розумовій роботі сприяють настанню розумового стомлення внаслідок зниження функцій пропріоцепторів і різкого зменшення припливу пропріоцептивних імпульсів в нервову систему, понижуючого її тонус. При втомі падає і збудливість рецепторів.
У розвитку стомлення істотна роль належить також змінам функціонального стану вегетативної нервової системи, що проявляється у порушеннях вегетативних функцій і насамперед серцево-судинної і дихальної систем.

Такі безусловнорефлекторного механізми стомлення. Крім того, стомлення викликається і умовнорефлекторним шляхом. Обстановка, в якій багаторазово виникало стомлення, може стати умовним комплексним подразником, що викликає стомлення і без попередньої роботи. Обстановка, в якій проводилася цікава робота, не викликає стомлення.

Розумова втома проявляється в ослабленні уваги, руховому неспокої, млявості, сонливості. При розумовій праці в міру настання стомлення підвищуються пороги чутливості аналізаторів (зору, слуху та ін.) При розумовому стомленні частішає пульс, підвищується систолічний кров’яний тиск, в скроневій артерії воно зростає на 20-40 мм рт. ст. До кінця робочого дня знижується висота зубця Т електрокардіограми, що відображає відновні процеси в міокарді. Після інтенсивного розумової праці значно знижуються м’язові зусилля і динамічна робота. Легка м’язова робота підвищує розумову працездатність, а тривала, важка сильно її знижує. Розумовий і фізичне стомлення залежить від здоров’я, гігієнічних умов праці, його організації, характеру, тривалості, робочого обладнання.

Посилання на основну публікацію