1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Біологія
  3. Внутрішнє середовище організму: кров, тканинна рідина, лімфа

Внутрішнє середовище організму: кров, тканинна рідина, лімфа

Внутрішнє середовище організму: кров, тканинна рідина, лімфа. Вчення І. І. Мечникова про захисні властивості крові. Імунітет. Боротьба з епідеміями

Внутрішнє середовище організму – це кров, лімфа і тканинна рідина, омиває клітини організму. Для внутрішнього середовища характерно відносне сталість складу, фізичних і хімічних властивостей. Завдяки цьому і створюються відносно постійні умови існування всіх клітин і тканин організму (гомеостаз). У підтримці гомеостазу беруть участь органи, які доставляють необхідні для нормальної роботи організму речовини і видаляють з організму продукти розпаду. Для підтримки гомеостазу необхідно збереження в організмі відносно постійної кількості води та електролітів. Виходячи з цього, стає зрозумілим, що одна з найголовніших ролей у підтримці гомеостазу належить крові.

Лімфа – це безбарвна, майже прозора рідина. Однак лімфа грудної протоки і лімфатичних судин кишечника через 6-8 годин після прийому жирної їжі має молочно-білий колір, так як в ній містяться емульговані жири, всмоктатися в кишечнику. Вона відрізняється від плазми тим, що вміст білків в плазмі приблизно в два рази вище, ніж в лімфі. У лімфі, як і в плазмі крові, міститься фібриноген, тобто вона здатна до згортання. Лімфа, відтікає від різних органів тканин, має різний склад, так, наприклад, лімфа в лімфатичних судинах залоз внутрішньої секреції містить гормони. У лімфі міститься невелика кількість лейкоцитів, які потрапляють в лімфу з кровоносних капілярів через тканинну рідину. При пошкодженні кровоносних капілярів (наприклад, при іонізуючої радіації) в тканинну рідину може надійти значна кількість не тільки лейкоцитів, а й еритроцитів, які потім перейдуть у лімфатичні капіляри. У лімфі грудної протоки міститься багато лімфоцитів, які утворюються в лімфатичних вузлах; зі струмом лімфи ці лімфоцити несуться в кров.

Лімфатичні судини – це «дренажна» система, що видаляє надлишок тканинної рідини. Ще одна важлива функція лімфатичної системи обумовлена тим, що відтікає від тканин лімфа проходить через лімфатичні вузли. У цих вузлах затримуються деякі чужорідні частинки, наприклад, бактерії і навіть пилові частинки. У лімфатичних вузлах утворюються лімфоцити, які беруть участь у створенні імунітету.

Тканинна рідина – це сполучна ланка між кров’ю і лімфою. Вона є в міжклітинних просторах всіх тканин і органів. З цієї рідини клітини поглинають необхідні їм речовини і виділяють в неї продукти обміну. За складом вона близька до плазми крові, відрізняється від плазми меншим вмістом білка. Склад тканинної рідини змінюється в залежності від проникності кровоносних і лімфатичних капілярів, від особливостей обміну речовин клітин і тканин. При порушенні лімфообігу тканинна рідина може накопичуватися в міжклітинних просторах, що призводить до утворення набряків.

Кров – це рідка сполучна тканина. Вона складається з плазми і формених елементів. Плазма – це рідке міжклітинний речовина, формені елементи – це клітини крові. Плазма складає 50-60% об’єму крові і на 90% складається з води. Решта – це органічні (близько 9,1%) і неорганічні (близько 0,9%) речовини плазми. До органічних речовин відносяться білки (альбумін, гамма-глобулін, фібриноген та ін.), Жири, глюкоза, сечовина. Завдяки наявності в плазмі фібриногену кров здатна до згортання – важливої захисної реакції, яка рятує організм від крововтрати.

Еритроцити – це червоні кров’яні клітини; у ссавців і людини вони не містять ядра. Мають двояковогнутого форму; діаметр їх приблизно 7-8 мкм. Сумарна поверхня всіх еритроцитів приблизно в 1500 разів більше поверхні тіла людини. У 1 мм3 крові їх міститься 4-5 млн. Утворюються вони в червоному кістковому мозку і виконують дихальну функцію – транспортують кисень і частково вуглекислий газ. Транспортна функція еритроцитів обумовлена тим, що в них міститься білок гемоглобін, до складу якого входить двовалентне залізо. Руйнується гемоглобін в печінці і селезінці. Вміст гемоглобіну в крові становить 130-160 г / л у чоловіків і 120-140 г / л у жінок. При зниженні вмісту гемоглобіну або кількості еритроцитів розвивається анемія. Кількість еритроцитів у крові збільшується при гіпоксії (нестачі кисню) і зменшується при анемії. Еритроцити – це довгоживучі клітини крові: вони живуть 30-120 днів.

Друга група формених елементів крові – це лейкоцити. Це безбарвні клітини. Вони містять ядра і за розміром більше еритроцитів. В 1 мм 3 міститься 4-9 тис. Лейкоцитів. Утворюються вони в червоному кістковому мозку і селезінці, а також в лімфатичних вузлах.

Лейкоцити діляться на дві групи: зернисті (гранулоцити) і незерністие (агранулоціти). До першої групи належать нейтрофіли (50-79% всіх лейкоцитів), еозинофіли і базофіли. До другої групи належать лімфоцити (20-40% всіх лейкоцитів) і моноцити. Нейтрофіли, моноцити і еозинофіли володіють найбільшою здатністю до фагоцитозу, забезпечують клітинний імунітет. Деякі фагоцити володіють амебоідним способом руху і можуть виходити з кров’яного русла в тканини. Лімфоцити забезпечують гуморальний імунітет. Лімфоцити можуть жити дуже довго; вони володіють «імунної пам’яттю», тобто посиленою реакцією при повторній зустрічі з чужорідним тілом. Т-лімфоцити – тімусзавісімие лейкоцити. Це клітини-кілери – вони вбивають чужорідні клітини. Є також Т-лімфоцити-хелпери – вони стимулюють імунітет, взаємодіючи з В-лімфоцитами. В-лімфоцити беруть участь в утворенні антитіл.

Фагоцитоз і створення імунітету – це і є основні функції лейкоцитів. Крім того, лейкоцити відіграють роль санітарів, так як знищують загиблі клітини. Число лейкоцитів збільшується після їди, при важкої м’язової роботі, при запальних процесах, інфекційних хворобах. Зменшення числа лейкоцитів нижче норми (лейкопенія) може бути ознакою важкого захворювання.

Тромбоцити, або кров’яні пластинки, – найдрібніші формені елементи. В 1 мм3 їх міститься 200-40Q тисяч. Утворюються вони в червоному кістковому мозку. Основна функція тромбоцитів – участь у згортанні крові, так як при їх руйнуванні в плазму виходять фактори згортання. При зниженні числа тромбоцитів (тромбоцитопенії) згортання крові знижується.

При великих крововтратах і деяких захворюваннях пацієнтам роблять переливання крові від донора (людини, яка віддає кров) до реципієнта (людини, якій переливають кров). При цьому необхідно враховувати сумісність крові, так як при переливанні несумісної крові відбувається злипання («склеювання») еритроцитів і вони гинуть. У людей розрізняють 4 групи крові. У людей з I групою крові на поверхні еритроцитів немає агглютиногенов («склеюються» речовин), а в плазмі є обидва типи агглютінінов (їх позначають літерами грецького алфавіту – альфа і бета; аглютиніни – це «склеюють» речовини). У зв’язку з цим цю групу позначають як нульову (0). Люди, що мають 0 групу крові (таких людей близько 40%), – універсальні донори, але їм самим можна переливати кров тільки 0 групи. Пояснюється це тим, що кров 0 групи не може «склеїтися» (ця реакція називається агглютинацией): адже в ній немає склеюваних речовин – агглютиногенов. В еритроцитах крові II групи (групи А) міститься агглютиноген А, а в плазмі – аглютиніни бета. В еритроцитах III групи (групи В) – агглютиноген В, а в плазмі – аглютиніни альфа. Кров людей II і III групи можна переливати тільки тим людям, у кого така ж група крові, або ж людям з IV групою крові. В еритроцитах крові IV групи (групи АВ) – агглютіногени А і В; агглютінінов в плазмі у цієї групи крові немає. Люди з IV групою крові (їх близько 6%) – універсальні реципієнти, так як їм можна переливати кров усіх чотирьох груп.

Крім того, при переливанні крові треба враховувати резус-фактор (Rh-фактор). Цей фактор міститься в еритроцитах у 86% людей. Кров цих людей називають резус-позитивною. Якщо таку кров перелити людям, кров яких резус-негативна (не містить резус-фактора), то в крові у останніх утворюються спеціальні агглютіногени і речовини, що призводять до злипання і руйнування еритроцитів. Повторне переливання резус-позитивної крові викличе склеювання і руйнування (гемоліз) еритроцитів і може призвести до смерті. Саме тому кожна людина повинна знати свою групу крові, і яка це кров – резус-позитивна чи резус-негативна.

Захисні властивості організму виражаються в цілому ряді захисних механізмів. До них належать, наприклад, здатність крові і лімфи до згортання (існування протизгортаючої системи), здатність серцево-судинної системи перерозподіляти кровотік в залежності від потреби органів в доставці кисню, здатність шкіри до захисту внутрішніх органів від дії ультрафіолетового випромінювання, бар’єрна функція печінки, що забезпечує знешкодження отруйних продуктів розпаду, і т. д.

Процес згортання крові активізується при пошкодженні стінок судин. Основні етапи цього процесу такі: з клітин пошкоджених тканин і тромбоцитів вивільняється тромбопластин. Під його впливом у присутності катіонів кальцію міститься в плазмі білок протромбін перетворюється на тромбін. Білок протромбин утворюється в печінці, і для його утворення необхідний вітамін К, який синтезується в кишечнику за участю його мікрофлори. Далі під дією тромбіну в присутності кальцію відбувається утворення з знаходиться в плазмі в розчиненому стані білка фібриногену нерозчинного білка фібрину. У присутності кальцію та кількох інших факторів згортання крові фібриноген полимеризуется, утворюються нитки фібрину, а з ниток фібрину утворюється мережа, в комірках якої затримуються клітини крові, тобто формується пухкий кров’яний згусток. Цей процес в нормі йде кілька хвилин. Через кілька годин згусток стискається, з нього виділяється сироватка, а на місці вихідного згустку утворюється щільний тромб, який складається з ниток фібрину і клітин крові. Фібриноген міститься і в лімфі, але процес згортання лімфи йде набагато повільніше.

Поряд зі системою згортання в організмі існує протизгортальна система, яка перешкоджає утворенню тромбу в нормальних умовах і забезпечує розсмоктування тромбу після відновлення пошкодженої стінки судини. Основний білок цієї системи – гепарин. Регуляцію обох систем – згортання і протизгортання – забезпечують нервова і гуморальна системи.

Одне з найважливіших завдань організму – це захист від генетично чужорідних речовин. Цю функцію виконує імунна система організму. Імунітет (від лат. Immunitas – звільнення, позбавлення від чого-небудь) – це несприйнятливість організму до інфекційних та неінфекційних агентів, у яких є антигенні властивості. Антигени – це чужорідні органічні речовини з високою молекулярною вагою. При проникненні в організм антигени можуть викликати утворення специфічних білків – антитіл. Антитіла виділяють В-лімфоцити. Антигени з’єднуються з антитілами, які виникли в організмі під їх впливом, і в результаті цієї реакції утворюється комплекс «антиген-антитіло». Антигенні властивості є у бактерій, вірусів, деяких отруйних речовин. Антигенними властивостями може володіти донорська кров.

Розрізняють такі види імунітету:

Природний вроджений імунітет передається у спадок, Так, наприклад, люди несприйнятливі до чуми рогатої худоби, а кішки і собаки – до правцевим токсину.

Природний набутий імунітет формується, коли організм отримує імунні тіла через плаценту або з материнським молоком. Такий імунітет набувається пасивно. Якщо антитіла утворюються після перенесеного захворювання, то формується активний імунітет.

Штучний активний імунітет виробляється при введенні вакцини, яка містить ослаблені або вбиті збудники або їх отруйні продукти обміну – токсини; такий імунітет зберігається дуже довго. Вакцинація була розроблена французьким мікробіологом Луї Пастером в 1881 р

Штучний пасивний імунітет виникає при введенні лікувальної сироватки, уже містить готові антитіла; такий імунітет зберігається недовго.

Перша лінія захисту організму від збудників інфекційних захворювань – це шкіра і слизові оболонки. У виділеннях потових і сальних залоз містяться речовини, які викликають загибель збудників захворювання, – це природні фактори імунітету (наприклад, білок лізоцим, який є в слині). До природних факторів належать і інтерферони – білки, що виробляються клітинами у відповідь на проникнення вірусів. Ці білки перешкоджають розмноженню вірусів. Запалення – це теж захисна реакція організму на проникшую інфекцію.

Важливий фактор імунітету – описана вище фагоцитарна активність лейкоцитів. Явище фагоцитозу було відкрито І.І. Мечниковим в 1882 р У 1908 р він отримав за це відкриття Нобелівську премію.

Фагоцитоз і створення імунітету – це і є основні функції лейкоцитів.

Інфекційні захворювання викликаються патогенними бактеріями (висипний тиф, чума, холера, сифіліс, туберкульоз, ангіна і т. Д.) Або вірусами (грип, СНІД, герпес, гепатит, кір, сказ, натуральна віспа, енцефаліт, багато злоякісні пухлини і т. д.).

Заходи боротьби з інфекційними захворюваннями зводяться до наступних: дезінфекція, ультрафіолетове опромінення, стерилізація (нагрівання до 120 ° С), пастеризація (нагрівання продуктів кілька разів до 60-70 ° С), знищення переносників, ізоляція хворих, дотримання заходів особистої гігієни. Захворілих бактеріальними інфекціями лікують антибіотиками, а вірусними інфекціями – противірусними препаратами.

При епідемії якого-небудь інфекційного захворювання необхідно проводити вакцинацію, приймати препарати, що активують імунну систему людини (наприклад, інтерферон).

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) вражає Т-лімфоцити, які відносяться до групи хелперів (помічників). Це різко пригнічує клітинний і гуморальний імунітет. Розвивається імуно-дефіцитний стан – організм виявляється беззахисним перед збудниками інфекційних хвороб, а також перед розвитком пухлин.

Зараження відбувається від людини, хворої на СНІД (синдром набутого імунодефіциту), або від вирусоносителя (ВІЛ-інфікованої людини). Зараження може відбутися при статевому контакті, переливанні крові, при використанні шприців, голок, медичних інструментів, забруднених кров’ю хворих на СНІД або вірусоносіїв. Основні групи ризику – наркомани, гомосексуалісти, проститутки, люди, хворі на гемофілію (при цій хворобі необхідно часто переливати кров, і тому висока небезпека проникнення вірусу СНІДу). Заходи захисту – це насамперед здоровий спосіб життя. Крім того, необхідний ретельний контроль за донорською кров’ю, обстеження людей, що відносяться до груп ризику, а також людей, які контактували з ВІЛ-інфікованими або хворими на СНІД. Необхідно застосування одноразових шприців, стерилізація хірургічних інструментів. Необхідно дотримання правил особистої гігієни.

ПОДІЛИТИСЯ: