Властивості живих організмів – коротко

Всім живим організмам властиве такі властивості, які відрізняють їх від неживої природи.
Єдність хімічного складу.
В живі організми входять ті ж елементи, що і в неживі об’єкти, але в іншому співвідношенні. У неживій природі найбільш поширені O, Si, Fe, Mg, Al. До складу живих організмів входять C, H, O, N, S та ін.
Живі організми мають здатність виборчого накопичення та поглинання елементів.
Обмін речовин з навколишнім середовищем.
Живі організми здійснюють постійний обмін речовин з навколишнім середовищем. Подібні процеси відбуваються і в неживій природі (зміна агрегатного стану води, виверження вулканів). Однак в живих організмах постійно відбувається синтез – асиміляція і розпад – дисиміляція. Ці процеси в живих організмах спрямовані на сталість хімічного складу і будови.
Розмноження (репродукція) – це властивість організмів відтворювати собі подібних.
Цей процес проявляється на всіх рівнях організації живої матерії: на молекулярному – гени, на клітинному – злиття клітин і подальше їх поділ, на організмовому – поведінка і інстинкти, на популяційно-видовому – ряд пристосувань.
Самовідтворення тісно пов’язане з поняттям спадковості.
Спадковість і мінливість.
Спадковість пов’язана з сталістю структури ДНК. Мінливість пов’язана з комбінаціями батьківських генів, мутаціями та ін.
Ріст і розвиток.
Здатність до розвитку є загальним властивістю матерії. Розвиток – це необоротна, спрямована, закономірна зміна об’єктів живої і неживої природи.
Закон переходу кількості в якість. Зростання організмів зазвичай супроводжується і їх розвитком.
Розвиток в живій природі представлено філогенезом і онтогенезом.
Подразливість.
Роздратування – це реакція організму на зовнішній вплив. Роздратування визначається чутливістю і дратівливістю. Будь чутливість має свій поріг роздратування (досвід з голкою).
Вищі багатоклітинні організми на подразнення реагують допомогою рефлексу. Найпростіші організми та рослини – рухом або ростом (таксиси і тропізми).
Авторегуляція – це здатність організму підтримувати постійність внутрішнього середовища і свою будову в умовах постійно мінливого середовища.
У людини здійснюється за допомогою нервової і гуморальної (ендокринної) регуляції.
Ритмічність.
Всі організми підпорядковані ритмам неживої природи (доба, фази місяця, пори року). У живих організмів спостерігаються зміни фізіологічних процесів.
Ритмічність є пристосуванням до постійно мінливих умов середовища. Її порушення відсіваються природним відбором.
Дискретність – це основа структурної впорядкованості, а також можливість постійної заміни окремих елементів без припинення виконання функцій.
Дискретність виду зумовлює можливість його еволюції шляхом загибелі непристосованих особин і збереження особин з корисними в даних умовах ознаками.
(При опіку епітелій постраждалого місця відторгається без припинення функціонування решти епітелію тіла.)
Енергозалежність.
Живі організми відкриті для надходження енергії і стійкі лише за умови безперервного надходження в організм речовин і енергії (кисень, їжа та ін.).
Мінімальні втрати речовин і енергії забезпечують оболонки: мембрани, покриви.
Всі організми складаються з білків, нуклеїнових кислот, цукрів і ліпідів. У всіх організмів подібні редуплікація, трансляція, біосинтез білка і жирних кислот, розщеплення глюкози та ін. Це говорить про спільність їхнього походження.
Вилькенштейн: “Живі тіла, що існують на Землі, являють собою відкриті, саморегульовані і самовідтворюються системи, побудовані з біополімерів – білків і нуклеїнових кислот.”

Посилання на основну публікацію