1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Біологія
  3. Висотні пояси Українських Карпат і Кримських гір

Висотні пояси Українських Карпат і Кримських гір

Українські Карпати. Північно-східну частину Карпатської дуги, що розташована в межах сучасної України, називають Українськими Карпатами. Ця гірська споруда витягнута в субширотному напрямі і має довжину 280 км, ширину – до 100 км, а максимальну висоту – 2061 м н. р. м. (г. Говерла). Відомий дослідник клімату Українських Карпат М. Андріанов (1957) виділив шість термічних зон: теплу, помірно теплу, помірну, прохолодну, помірно холодну і холодну. Українські вчені (М. Голубець, В. Комендар, К. Малиновський, С. Стойко та ін.) виділяють у Карпатах п’ять висотних поясів рослинності: перед-гірський лісовий (450-550 м н. р. м.), нижній лісовий – до 1200-1300 м, верхній лісовий – до 1500 м (рис. 10.9), субальпійський – до 1800 м, альпійський – понад 1800 м. Характерною особливістю рослинності високогір’їв Українських Карпат є те, що тут немає верхнього поясу високогірної рослинності – субнівального. Це пояснюють тим, що тут немає льодовиків. Головним типом рослинності Українських Карпат є лісова. У минулому деякі автори за цією ознакою називали їх Лісистими Карпатами. Лісистість Карпат становить близько 40%. Понад половину лісової площі займають ялинові або смерекові ліси, домінантним видом яких є смерека європейська (Picea abies) – близько 700 тис. га, які переважають у верхньому лісовому поясі. Букові ліси переважають у нижньому лісовому поясі та на найвищих вершинах перед-гірських височин. Вони покривають близько 30% території Карпат.

Найбільші площі букових лісів приурочені до південно-західного макросхилу, де вони становлять 60% лісостанів. Незначну площу займають ялицеві ліси з ялиці білої (Abies alba), яка (на відміну від бука і смереки) утворює не чисті, а змішані ліси: дубово-буково-ялицеві, смереково-буково-ялицеві та буково-ялицеві. Ці ліси не утворюють суцільного поясу, а трапляються окремими масивами серед букових і смерекових лісів. Нижній пояс рослинності утворюють дубові й дубово-грабові ліси.

Співвідношення різних груп лісів утворилося значною мірою внаслідок діяльності людини. Ще декілька століть тому тут домінували букові та смерекові ліси. Однак протягом двох останніх століть площа букових лісів значно зменшилася – від 55 до 33 %, а смерекових зросла – від 32 до 56%. Такі зміни спричинені тим, що на місці вирубаних як смерекових, так і букових, дубових та змішаних лісостанів засаджували монокультуру смереки, яка найшвидше росла і користувалася попитом для виготовлення деревини.

Пояс передгірських лісів складається переважно з дуба звичайного (Quercus robur) і дуба скельного (Q. petraea). Дубові ліси з дуба звичайного поширені на Закарпатській низовині та в Передкарпатті, зокрема в його західній частині, а з дуба скельного – в Закарпатському передгір’ї та височинними ділянками спускаються в Закарпатську низовину до висоти 100 м, а в гори піднімаються до висоти 500-600 м. Дуб утворює чисті високопродуктивні лісостани, де його звичним супутником є граб, явір, клен гостролистий, а також бук і ялиця. У підліску трапляється ліщина (рис. 10.10), а у вологіших місцях – крушина.

Нижньолісовий пояс складається з високопродуктивних букових лісів, що покривають схили на висотах від 600 до 1000-1200 м н. р. м. Бук лісовий (Fagus silvatica) поширений на обох макросхилах Карпат, особливо на південно-західному макросхилі й приурочений до бурих гірсько-лісових ґрунтів. У межах поясу виділяють кілька підпоясів: чистих букових, поширених на нижньо- і середньогірських схилах Полонинського хребта; ялицево-букових лісів, який займає Рис. 1010. Шщина нижні частини північно-східних макросхилів Карпат; ялицево-сме-реково-букових лісів, що приурочений до нижніх і середніх схилів Чорногори, Горган, Чивчин та високогір’їв Бескидів. Підлісок у букових лісах нерозвинутий, лише зрідка під покривом лісу трапляються чагарники. Трав’янистий покрив, зважаючи на слабку освітленість поверхні ґрунту, не є зімкнутий.

Вище від висот 1 000-1 200 і до 1 500 м розташований пояс смерекових лісів, які добре виражені у високогір’ях Горган, Чорногори, Чивчинських і Мармарошських гір. Тут виділяють два підпояси: змішаних смерекових деревостанів з участю ялиці і в другому ярусі бука і підпояс чистих смерекових лісів. Підпояс змішаних смерекових лісів приурочений до південно-східних і південно-західних макросхилів Карпат з висотами 900-1 200 м н. р. м. Підпояс чистих смеречників займає високогірні схили Горган, Чорногори, Чивчин від 1 200 до 1 500 (1 600) м н. р. м.

Смерека утворює як чисті, так і змішані з буком і ялицею де-ревостани. Змішані ліси формуються нижче від чистих смерекових лісів, де кліматичні умови дещо м’якші. Для чистих смерекових лісів характерна різновіковість деревостанів, бонітет яких залежить від потужності ґрунтового профілю і багатства ґрунтів. З висотою кліматичні умови погіршуються, ріст дерев сповільнюється і біля верхньої межі поясу смерекові ліси поступово трансформуються у рідколісся і криволісся. Під густим покривом смерекових лісів підлісок не виражений. Трапляються одиничні чагарники жимолості чорної (Lonicera nigra), смородини карпатської (Ribes carpaticum), спіреї в’язолистої (Spiraea ulmifolia). Трав’янистий ярус розріджений, в ньому домінує квасениця звичайна (Oxalis acetosela) у поєднанні з гірськими видами живокосту серцеподібного (Symphytum cordatum), купини кільчастої (Polygonatum verticillatum), дзвоників ялицевих (Campanula abietina) (рис. 10.12), ціцербіти альпійської (Cicerbita alpina) і неморальних видів – зеленчука жовтого (Galeobdolon luteum), медунки червоної (Pulmonaria rubra), герані Робертова (Geranium robertia-num). Трапляються тут і боре-альні види, мешканці хвойних лісів – чорниця, безщитник жіночий (Athyrium filix-femina), щитник австрійський (Dryopte-ris austriaca).

Вище від межі лісу розміщена перехідна смуга від лісової до лучної рослинності, яку називають криволіссям, а низь- Рис. 1012 Дзвоники ялицеві

корослі дерева – стелюхами. Криволісся займає смугу шириною 250-300 м. Найбільші масиви криволісся приурочені до південно-східної частини Українських Карпат, де вони займають високогір’я Чорногори, Свидовця, Чивчин та інших хребтів. Нижня частина криволісся на північних схилах опускається нижче, а верхня піднімається вище на південних. Зважаючи на це, суцільна смуга заростей на північних схилах значно ширша, ніж на південних. Такі високогірні види, як сосна гірська, або жереп, душекія зелена (Duschekia viridis), яловець сибірський (Juniperus sibirica) займають невеликі площі, як і зарослі рододендрона миртолистого (Rhododendron myrtifolium), і найбільше трапляються окремими масивами на Свидівці, Чорногорі й Мармарошських горах, місцями вклинюючись у субальпійський і альпійський пояси. Зарослі душекії також найбагатші серед стелюхів. У їхньому складі переважають гірські види, серед яких багато карпатських ендеміків та рідкісних альпійських видів. Такі види, як медунка Філярського, щавель карпатський, чебрець альпійський (Thymus alpestris) та ін.

Серед заростей рододендрона, які не надто густі, трапляються види навколишніх луків і пустищ, зокрема чагарники – чорниця, брусниця, лохина, костриця лежача (Festuca supina) і мальована (F. рicta), осока вічнозелена (Carex sempervirens), ситник трироздільний (Juncus tri-fidus). Крім цього, посусідству з цим рідкісним видом флори, яким є рододендрон миртолистий, проростають інші рідкісні види, такі як анемона нарцисоцвіта (Anemone narcissiflora), тирлич крапчастий (Centiana punotata) (рис. 10.13) і без-стебловий (C. acaulis).

У субальпійському поясі луки займають найбільшу площу. Вони чергуються з невеликими масивами стелюхів, про які зазначали вище, та ділянками пустищ і несформованих угруповань скель. У високогір’ї Карпат найбільше поширені біловусові луки, абсолютним домінантом яких є білоус стиснутий (Nardus stricta). Білоусові луки одноманітні й бідні за видовим складом і будовою. Субдомінантами білоусу можуть бути види бідних луків. У верхньому під’ярусі травостою трапляється мітлиця тонка (Agrostis tenuis), костриця червона (Festuca rubra), пахуча трава звичайна (Anthoxathum odoratum). Гірські види тут не є численні. Це осока кульконосна (C. pilulifera), чебрець альпійський, апозеріс (дикий салат) смердючий (Aposeris foetida), тирлич ваточниковий (C. asclepiadea). У мохово-лишайниковому покриві переважають види мохів – Hylocomium splendens, Polytrichum commune, Pleurozium schreberi, а також лишайник, так званий ісландський мох (Cetraria islandica).

В альпійському поясі, який в Українських Карпатах займає обмежені площі вище від 1800 м н. р. м., суцільні масиви рослинності є лише в Чорногорі та Мармарошських горах. В інших районах високогір’я альпійська рослинність представлена фрагментарно (Чивчини, Свидовець). В альпійському поясі луки складаються з альпійських та арктоальпійських видів – осок вічнозеленої та зігнутої, ситника трироздільного, костриці приземистої. До них місцями долучаються чорниця, сеслерія голубувата (Sesleria coerulans), а також багато рідкісних гірських видів – наскель-ниця лежача (Loiseleuria procumbens), примула дрібна (Primula minima), верба трав’яна (Salix he-rbacea), роман карпатський (Anthemis carpatica), жовтозілля карпатське (Senecio carpaticus). Крім цього, тут зрідка трапляються лохини і рододендрон східнокарпатський (R. kotschyi), а ще рідше таємничий едельвейс (білотка альпійська, або, як її називають місцеві мешканці-гуцули, шовкова косиця (Leontopodium alpinum) (рис. 10.14).

Кримські гори. Гірський Крим розташований на півдні Кримського півострова. Він простягається вздовж Чорного моря від мису Херсонес (м. Севастополь) на заході до мису Ілля поблизу м. Феодосія – на сході. Довжина Кримських гір пересічно становить 150 км, максимальна ширина – 50-60 км. Площа цієї гірської системи не перевищує 1,4% території України. Найвища вершина (г. Роман-Кош) має висоту 1545 м н. р. м. Згідно з геоботанічним районуванням України, Кримські гори належать до Середземноморської лісової області Евксинської та Гірськокримської підпровінцій.

Географічне положення гірського Криму на північній окраїні Середземноморської лісової області зумовило м’якість клімату, характерною рисою якого є його зміна з висотою над рівнем моря. З огляду на це рослинність і тваринне населення утворюють кілька висотних поясів, які суттєво відрізняються на північному і південному макросхилах. На північному макросхилі виділяють такі пояси: лісостеповий, дубових лісів, букових і грабових лісів, а на південному – шибляка, хвойних лісів і лучних степів яйли (рис. 10.15).

У переважно розораному лісостеповому поясі (100-450 м н. р. м.) формуються лучні степи в комплексі з шибляком і низькопродуктивними дубовими лісами. Степи займають найсухіші схили і вершини гряд з чорноземними і дерново-карбонатними ґрунтами. Травостій на цих ґрунтах утворений з костриці таврійської (Festuca taurica), пирію азовського (Elytrigia maeotica), ковили Браунера (S. brauneri), чебрецю Кал’є та інших видів. Вологіші схили переважно північної та західної експозиції і найвищі вершини гряд з коричневими ґрунтами зайняті угрупованнями шибляка і низькопродуктивних дубових лісів.

Пояс дубових лісів (350-700 м н. р. м.) значно більше заліснений. В його нижній частині переважають ліси з дуба пухнастого, а у верхній – з дуба скельного (Q. petraea) з більш мезофітним підліском і трав’яним покривом, ніж у пухнастодубових лісах. Окремі дерева дуба пухнастого досягають 20 м висоти. У підліску переважають такі види, як граб східний, рідше дерен справжній (Cornus mas), а з інших чагарників – бирючина звичайна (Ligustrum vulgare), гордовина (калина цілолиста – Viburnum lantana) (рис. 10.16), жостір проносний (Rhamnus cathartica), а з ліан – ломиніс виноградолистий (Clematis vitalba) і плющ кримський (Hedera taurica). У трав’яному покриві домінують фізосперм корну бійський (Physospermum cornubiense), якого на сухіших ділянках витісняє осока Мікелі (C. Mikeli) або осока загострена (C. cuspidata), горобейник лікарський (Lithospernum officinale).

У верхній частині поясу проростають суцільні масиви скель-нодубових лісів, які тільки на крутих схилах поступаються місцем сосновим лісам із сосни кримської або палласової (P. pallasiana). Біля верхньої межі дуб скельний утворює з грабом звичайним змішані лісостани з трав’яним покривом з тонконога дібровного (Poa nemoralis) або переліски багаторічної (Mercurialis perennis).

Пояс букових і грабових лісів поширений до висоти 1300 м н. р. м. Тут ліси збереглися значно ліпше, ніж в нижче розташованому поясі. В умовах порівняно теплого (середньорічна температура становить 5-8°С) і вологого клімату (середньорічна кількість опадів становить 600-1000 мм) на бурих гірськолісових ґрунтах сформувалися густі без підліс-кового ярусу тінисті ліси з бука східного (F. orientalis) і лісового (F. sUvatica) або граба звичайного.

В оптимальних умовах на пологих схилах з потужними буроземними лісовими ґрунтами бук формує чисті букові ліси, утворені високопродуктивними деревами висотою до 25-35 м і діаметром до 1 м. Разом з буком переважно ростуть ясен звичайний (Fraxinus excelsior), липа серцелиста (T. cordata), клен польовий (Acer ca-mpestre), а у верхній частині поясу трапляється ендемічний для Криму клен Стевена (A. stevenii). У трав’яному покриві переважають види широколистих лісів: зубниця п’ятилиста (Dentaria quinquefolia) з плямами рясту Па-чоського (Coridalis paczoskii) (рис. 10.17), які змінюються з висотою жовтецем константинопольським (Ranunculus constantinopolitanus), щитником чоловічим (Driopteris filis-mas) та іншими видами.

На південному макросхилі до висоти 400-450 м н. р. м. розміщений пояс шибляка. Шибляк – це важкопрохідні зарості, утворені дубом пухнастим (Q. pubescens) і грабняком (C. orientalis), що має ча-гарниковоподібну форму. Крім цього, в чагарниковому ярусі субдомінантами є держидерево (Paliurus stipa-christi), кілька видів шипшини і глоду. Ці зарості формуються внаслідок людського впливу на місці корінних дібров з дуба пухнастого і грабняка. Шибляк чагарниковий чергується з ділянками трав’янистої рослинності саваноподібного типу з ефемерів та ефемероїдів, ділянками лісу і ксерофітними рідколіссями з ялівцю високого, фісташки туполистої (Pistacia mutica) та інших порід.

Рослинність цього поясу має найвиразніший середземноморський характер: лише в ньому проростають вічнозелені теплолюбні види, зокрема суничне дерево (Arbatus unedo), чист кримський (Cistus tauricus), мускус понтійський (Muscus ponticus). На дуже сухих і скелястих схилах південної експозиції з малопотужними коричневими ґрунтами проростає високоялівцеве, або піцундськососнове криволіс-ся. Дерева ялівцю і сосни у віці 100-200 років мають висоту 4-8 м і розташовані одне від одного за декілька метрів. Простір між деревами займають сухостійні чагарники – жасмин кущовий (Jasminum fruticans), ялівець козачий (J. sabina), спірея звіробоєлиста (Spiraea hypericifolia). У трав’яному покриві переважають тонконіг неплідний (P. sterilis), осока Галлера (C. halleri), самоетл гайовий (Teucrium chamaedrys) (рис. 10.18) з типовими для Криму напівчагарниками -петрофітами.

Вище від поясу шибляка до висоти 1200 м простягається пояс хвойних лісів, найліпше виражений у центральній частині Головної гряди. Його утворюють світлохвойні ліси із сосни кримської, які у верхній частині з холоднішим і вологішим кліматом замінюють ліси із сосни Сосновського (P. Sosnowskyi). У цьому поясі на ділянках з більш потужними бурими гірськолісовими ґрунтами соснові ліси “звільняють” місце скельнодубовим, а на перезволожених ущелинах

на висоті понад 800 м – буковим і грабовим.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Ген