1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Біологія
  3. Виникнення біосферології як науки

Виникнення біосферології як науки

Біосфера Землі існує з часу зародження життя. Протягом цього тривалого часу внаслідок дії космічних і земних чинників безперервно змінювалося абіотичне довкілля, яке безупинно “диктувало” зміни морфологічної й функціональної будови живих організмів аж до їхніх сучасних форм. Водночас зміни довкілля майже зовсім не спричинили морфологічних і фізіологічних змін представників таких царств, як віруси і дроб’янки, яких вважають вічними видами. Наука, зокрема генетика, має з’ясувати, чому на ці організми не вплинули ті катаклізми, що відбувалися на нашій планеті.

Сферу існування сучасних живих організмів та їхніх відмерлих предків, що охоплює верхню товщу літосфери, гідросферу і нижню частину атмосфери тропосферу, називають біосферою. Біосфера є об’єктом дослідження багатьох наук – біології, геології, географії та ін. Останнім часом на стику цих наук виник новий науковий напрям -біосферологія, тобто наука про біосферу.

Біосферологія, на думку академіка М. Будико (1984), покликана розв’язувати цілу низку наукових проблем. Головні з них:

  • • вивчати складові біосфери з метою їх детального кількісного опису. Це ж стосується всіх регіонів земної кулі;
  • • вивчати колообіг головних видів мінеральних, органічних речовин та енергії для різних географічних областей і біосфери загалом;
  • • будувати числові моделі для кожного компонента біосфери. Такі моделі будуть фундаментом для обґрунтування комплексної числової моделі всієї біосфери;
  • • отримувати емпіричні матеріали, що характеризують стан біосфери в геологічному минулому з метою з’ясування закономірностей еволюції біосфери;
  • • застосовувати числові моделі для прогнозування антропогенних змін біосфери, а також прогнозувати її зміни внаслідок дії природних чинників для обґрунтування оптимальних шляхів господарювання;
  • • розглядати методи впливу на великомасштабні процеси в біосфері з метою створення глобальної системи регулювання в інтересах світової спільноти.

Звісно, що ці проблеми не вичерпують усієї багатоманітності завдань, які стоять перед біосферологією. Однак позитивне вирішення хоча б кількох з них дасть змогу зменшити негативний антропічний вплив на біосферу, що є актуальним завданням сучасної науки.

Витоки біосферології варто шукати серед учень китайських філософів (конфуціанство) та індійських жерців (брахманізм), що беруть початок у першому тисячолітті до народження Христа. Ці вчення проповідували гармонію Людини з Космосом, пов’язували життєдіяльність особи із зовнішнім світом. Велику увагу взаєминам Людини і Всесвіту приділяли і давньогрецькі вчені.

Християнське вчення ґрунтується на догмах про тимчасовість земного і вічність посмертного життя, зокрема, людської душі, й залежить від поведінки і віри в Бога-людину. Цим ученням тривалий час заперечували вплив Космосу на людський організм. Італійський поет і філософ Д. Бруно (1548-1600) відкинув попередні уявлення про християнське світосприйняття і висловив думку “про безконечність Природи і безконечну кількість світів у Космосі’. Він твердив “про єдиний початок ” і “світову душу”, які стали рушіями Всесвіту, підтримав геліоцентричну систему М. Коперника та вчення про все-загальну одухотвореність матерії (гілозоїзм – грец. ЬХц – речовина і життя), за що був публічно страчений.

Згідно з поглядами іншого італійського вченого Г. Галілея (15641642) “світ безконечний, тобто ніщо в ньому не виникає і не зникає”. Вчені наступних поколінь І. Кант, П. Лаплас, Г. Гегель утвердили ідею про вічність матерії й руху.

Наступним кроком щодо пізнання біосфери була думка французького лікаря Ф. Вік де Азіра (1748-1794), який стверджував, що “життя охоплює зовнішню оболонку Землі й знаходиться у взаємодії з природним довкіллям”. Розвиток цієї думки простежується у працях багатьох природодослідників ХІХ ст. (Ж. Ламарк, А. Гумбольдт, Ж. Кюв’є, Ч. Дарвін, А. Уоллес), які обґрунтували ідею взаємодії живої й неживої матерії й підвели до необхідності виділення специфічної оболонки Землі, в якій зосереджене життя. Цю оболонку австрійський гідрогеолог Е. Зюсс (1831-1914) 1875 року назвав біосферою, розуміючи під нею “обмежену в часі і просторі сукупність організмів на поверхні Землі”.

Вчення про біосферу найтісніше пов’язане з іменем видатного вченого, першого президента Всеукраїнської академії наук В. Вер-надського. Під біосферою він розумів “приземний простір життя організмів, який охоплює нижню частину атмосфери, всю гідросферу і верхню частину літосфери”. В цьому розумінні вчення про біосферу збігається з поняттям “географічної оболонки”. В. Вернадський розглядав біосферу і життя як нерозривну єдність живої та неживої речовини. З цього приводу він писав, що “живі організми є функцією біосфери і найтіснішим чином матеріально й енергетично з нею пов’язані”.

Вивчаючи роль живих організмів у геологічному процесі, зокрема у вивітрюванні гірських порід, В. Вернадський у своїх працях “Історія мінералів земної кори” (1923-1933), “Біосфера” (1926), “Хімічна будова біосфери Землі та її довкілля” (1965) виклав головні висновки вчення про біосферу:

  • • живу речовину не можна розглядати у відриві від біосфери, геологічною функцією якої вона є. Жива речовина або її сліди наявні в осадових і метаморфізованих гірських породах, природних водах і атмосферному повітрі. Сучасні компоненти біосфери є “продуктом” життєдіяльності організмів;
  • • біосферу слід розглядати як оболонку перетворення космічної енергії всіх небесних тіл і, насамперед, сонячного випромінювання;
  • • біосфера є планетарним явищем космічного характеру.
ПОДІЛИТИСЯ: