Відділ лишайники

Відділ лишайники (Lichenophyta). Лишайники є своєрідною групою нижчих рослин, що складаються з двох інших організмів -гриба (мікобіонта) і водорості (фікобіонта). Досі вважали, що ці організми мають у складі лишайника симбіотичні (натуралістичні) відношення, тобто фотосинтезуюча водорість постачає гриб органічними речовинами, а гриб своїми гіфами захищає водорість від перегрівання й надмірного освітлення, забезпечує водою й мінеральним живленням. Проте внаслідок спеціальних досліджень виявлено, що і водорість, і особливо гриб, поводяться так, як паразити.

Стосовно виникнення лишайників є погляд, що ліхелізовані гриби, які виникли поліфілетично (полі і грец. yvXov – рід, плем’я), тобто внаслідок конвергенції багатьох предкових груп. Ці організми росли поряд з водоростями й утворили нову групу рослин. Це стало підставою для того, щоб лишайники були віднесені до царства грибів. За зовнішнім виглядом і формою лишайники поділяють на накипні, або кіркові, листуваті та кущисті. Найпримітивніші з них накипні (вони становлять до 80% видового складу), організованішими є листуваті, наприклад ісландський мох (Cetraria), a найскладнішу будову мають кущисті лишайники, в яких слань має форму чагарника (всього 30 видів). До кущистих лишайників належать кладонія (Cladonia), евернія (Evernia), уснея, або бородач (Usnea), та ін.

Щодо субстрату та інших едафічних умов вирізняють епілітні (ростуть на виходах гірських порід); епіфітні (на корі дерев і чагарників); епіфільні (на листках і хвої вічнозелених рослин); епіксильні (на гнилій деревині) та ін. Характерною особливістю лишайників є їхня невибагливість до умов існування. Вони можуть тривалий час (до п’яти років) жити без вологи, витримувати низькі (до -50°С) і високі (до 60°С) температури, дію сонячних і радіоактивних променів тощо. Вони дуже повільно ростуть (3-5 мм/рік) і дуже чутливі до чистоти повітря, зокрема, до забруднення його сполуками сірки і важкими металами.

Лишайники першими заселяють безплідні місця, тому їх називають рослинами-піонерами у процесі формування біоценозів. Вони є кормом для північних оленів (ягель). Їх використовують для виготовлення лікарських препаратів та в парфюмерній промисловості. Високу чутливість лишайників до забруднення природного довкілля і, насамперед, атмосферного повітря використовують як індикатор його екологічного стану. Вважають, що ліхоіндикація – надзвичайно перспективний метод, який ґрунтується на кількісних показниках вмісту речовин-забрудників у тілі лишайника.

Author: Олександр
Фанат своєї справи і просто крутий чувак.