Сукцесії

Сукцесії. Зміни одного біоценозу іншим одержали назву сукцесії. Реакція біоценозу на послідовну зміну життєвого середовища є його особливо важливою властивістю. Під впливом масштабної осушувальної меліорації Українського Полісся відбулося пониження рівня ґрунтових вод, умов аерації, що відобразилося на кореневій системі насамперед вологолюбних рослин. Це спричинило ценотичні зміни в біоценозі, кількість одних (здебільшого гідрофільних) видів зменшується аж до їх зникнення, натомість відбувається поступове проникнення нових мезофільних, а в окремих місцях і ксерофільних видів, що згодом веде до виникнення нового біоценозу (рис. 5.6).

Направлена й безперервна поява і зникнення популяцій різних видів, зміна видового складу біоценозу і є сукцесією, а окремі біоценози, що відповідають різним періодам розвитку, називають стадіями або серіями сукцесій.

Розрізняють первинні і вторинні сукцесії. Первинні – це такі, які розвиваються на субстратах, позбавлених життя (місця, звільнені від льодовикового покриву, побережжя озер і морів, на яких понизився рівень води тощо). Заселення таких біотопів починається з випадкового занесення вітром, водою чи іншим живим організмом насіння з натуралізованої території. Вільна ділянка для занесеного насіння може бути сприятливою або несприятливою для розмноження. Тому піонерами заселення таких ділянок є невибагливі організми – мохи, лишайники, водорості, найпростіші, комахи. Згодом, коли нагромаджується рихлий шар породи, який слугує ґрунтоутворювальною, материнською породою, поселяються інші судинні рослини. Цю первину стадію формування біоценозу називають піонерною.

Піонерна стадія змінюється стадією ненасиченого угруповання, коли деякі рослини відновлюються, а деякі гинуть, тварини розмножуються і формується ґрунтовий покрив. У ненасиченій стадії вільними є ще чимало екологічних ніш. Видовий склад на цій стадії нестійкий, нові види майже без конкуренції проникають у біоценоз. Але згодом конкурентна боротьба зростає і починає відігравати суттєву роль. Таку стадію формування біоценозу називають стадією групування.

Наступний розвиток супроводжується диференціацією рослинного покриву на яруси та синузії, постійним стає видовий склад, формуються трофічні ланки та консорції. Наприкінці заповнюються всі екологічні ніші й проникнення нових видів організмів стає неможливим (або за умови витіснення чи знищення тих, які заселилися раніше). Ця стадія формування біоценозу одержала назву насиченої.

Вторинні сукцесії формуються на місці зруйнованих угруповань, де зберігся ґрунтовий покрив, насіння, спори й деякі живі організми. Руйнацію біоценозів спричинюють урагани, паводки, зсуви, тривалі засухи тощо. Вторинні сукцесії характерні для деградованих пасовищ, вигорілого і вирубаного лісу, орних земель, які тривалий час не обробляють, та інших угідь. Вивчення вторинних сукцесій і чинників, які їх зумовлюють, має важливе значення для раціонального використання природних ресурсів і охорони ландшафтного й біотичного різноманіття. За умови поступового природного розвитку як первинні, так і вторинні сукцесії підводять біоценоз до відносно стійкого стану, в якому підтримується рівновага між організмами та між організмами і життєвим середовищем. Такий стан американські вчені, автори теорії сукцесій – Г. Коулс і Ф. Клементс – назвали клімаксовим. Згідно з теорією Ф. Клементса, клімакс – термінальна стадія еволюції угруповань, якій характерний відповідний стан ґрунту – педоклімакс. Сукцесії, що наближають біоценоз до цієї стадії, називають прогресивними, а ті, що віддаляють його від цієї стадії, – регресивними. Досягнення біоценозом клімаксового стану не означає припинення розвитку. Розвиток продовжується, але темпи його дещо сповільнюються, а “траєкторія” стає більш прогнозованою. Клімакс є завершальною стадією сукцесії, яка формує “зріле ” угруповання.

Зруйновані біоценози можуть у своєму розвитку через певний час повертатися до попереднього стану. Наприклад, на місці вирубаного смереково-квасеницевого лісу спочатку виростає березово-осиковий, який згодом поступається тому ж смереково-квасеницевому лісостану. Такі ліси називають корінними.

Глибше трансформовані біоценози не можуть повернутися до попереднього стану. Зокрема, осушені й використані під сільськогосподарські посіви низовинні болота після спрацювання торфового покриву, виходу з ладу меліоративної мережі та припинення розорювання розвиваються в напрямку формування дрібнолистого березово-вільхового лісу. Відповідно змінюється і тваринне населення – від лучно-трав’янистого до лісового зооценозу. Такі біоценози називають похідними, або антропічно трансформованими.

Author: Олександр
Фанат своєї справи і просто крутий чувак.