Структурні білки плазмалемми

Структурні білки плазмалемми у взаємодії з цитоскелетними утвореннями беруть участь у підтримці форми клітин, допускаючи її оборотні зміни. У забезпеченні специфічної форми еритроцита (двоввігнутий диск) важлива роль належить білку спектрина, волоконця якого утворюють субплазмалеммальний при-мембранний каркас. Мутації по гену спектрина фенотипически проявляються у зміні форми еритроцитів, а клінічно – у розвитку спадкових хвороб червоної крові сфероцитоз і елліптоцітоза.

Необхідною умовою життєдіяльності клітин є чрез-мембранний транспорт речовин, який повинен бути виборчим і мати швидкість, відповідну метаболічним потребам. Ці завдання вирішуються завдяки спеціалізованим транспортним системам з участю в них представників сімейства транспортних білків. До родини належить, зокрема, білок анионного каналу в мембрані еритроцита, за допомогою якого відповідно до концентраційними градієнтами відбувається обмін іонами Cl- і HCO3- між плазмою крові і червоними кров’яними тільцями в тканинах і в легенях.

Багато білки клітинних оболонок є антигенами. Наявність помічених розпізнаваним під мікроскопом «зондом» (флуоресцентний барвник) моноклональних антитіл, що утворюють комплекс виключно зі «своїм» антигеном, дозволяє використовувати антигенні білки клітинних оболонок в якості маркерів клітин певного типу (білок CD19 – маркер В-лімфоцитів людини), їх положення в гістогенетичному ряду (антигенними маркерами родону-кових клітин всіх клітинних елементів периферичної крові є білки CD34 і CD133, клітин лейкоцитарного ряду – CD33, клітин еритроцитарного ряду – CD36) або функціонального стану (білок CD95 бере участь у передачі клітці сигналу до апоптозу).

Деякі білки, в тому числі з антигенними властивостями, використані природою в процесі коеволюції видів при формуванні біоценозів. Вони, зокрема, забезпечують проникнення в клітини тварин і людини внутрішньоклітинних патогенів: одноклітинних паразитів (CD234 – збудник триденної малярії Plasmodium vivax; β1-интегрин з групи адгезивних білків – збудник міського тріпаносомоза або хвороби Чагаса Trypanosoma cruzi), бактерій (CD46 – Streptococcus pyogenes групи А), вірусів (CD4 і CD45 – ВІЛ; CD46 – кір).

Маркери CD («кластери диференціювання» – від англ. Cluster of differentiation) використовують в діагностичних та / або прогностичних цілях. Клітини злоякісних пухлин різної локалізації утворюють конкретні білки-антигени: CD24 типовий для клітин дрібноклітинного раку легенів, CD87 – раку молочної залози, кишечника, простати. Рівень синтезу CD82 корелює зі швидкістю метастази-вання ракових клітин ряду пухлин, а наявність CD9 типово для зниженого рівня метастазування клітин при раку молочної залози і меланоми. Виборче освіту представників сімейства CD спостерігається при хворобах неонкологической природи: наприклад, при одній з форм цирозу печінки – первинному биллиарной – знижений синтез CD26.

При перспективності науково-практичного спрямування, як такого, індикаторний потенціал більшості маркерів CD, насамперед у онкології, де потрібен найвищий рівень відповідальності перед пацієнтом, на даний час нижче бажаного і не дає підстав для безперечних діагностичних висновків.

Посилання на основну публікацію