Складність і стабільність спільноти

До початку 1970-х років була поширена думка, що чим вище складність спільноти, тим вище його стабільність (див. «Рівновага»). Складність в даному випадку, грубо кажучи, означає кількість видів і ступінь зв’язку між ними. Прямий зв’язок між складністю і стабільністю відчувається інтуїтивно – природні системи дійсно здаються нам досить складними – і це інтуїтивне припущення можна неначе довести. Адже чим більше кількість видів в співтоваристві і чим активніше вони пов’язані між собою, тим краще система «гасить» негативні впливи на неї навколишнього середовища.

Потім за допомогою важливих теоретичних моделей було доведено, що вірно протилежну думку, тобто чим складніше спільноти, тим вони менш стабільні. Однак моделі гарні тільки до тих пір, поки грунтуються на більш-менш вірних припущеннях, а припущення, що лежали в основі даних моделей, були досить сумнівними. У недавній час більш реалістичні моделі сконцентрувалися на дослідженні «слабких» взаємин між видами. По всій видимості, для стабільності співтовариства дуже важливо, чи є ці «слабкі» взаємини постійними, що сприяє стабілізації, або ж змінними, що підсилює порушення системи. Торкнувшись теоретичних питань, перейдемо до практики.

Що ми можемо зробити, виходячи з усіх конфліктуючих між собою теорій і практичних спостережень? Зв’язок між складністю і стабільністю залежить крім усього іншого від того, яким чином вимірюється стабільність, природа порушень, ступінь взаємин між видами і зміна цих взаємин. Біолог Мей, один з впливових авторитетів у цьому питанні, недавно сказав наступне: «Оскільки програма досліджень продовжує розвиватися, вона заперечує будь-які узагальнення» (Мей, 1999). Це висловлювання можна віднести до більшості, якщо не до всіх аспектів екології спільнот.

Посилання на основну публікацію