Селекція рослин і тварин людиною

Завдяки широкому поширенню скотарства та полювання вчені давнину мали широку базу для досліджень. Для всіх була очевидна можливість отримання потомства від вовка і собаки, від ослиці і жеребця… Але механізм формування гібрида представлявся чимось загадковим. Не було ясності і в питанні про те, які види тварин в принципі здатні справити на світ змішане потомство: наприклад, якщо можливо схрестити собаку і вовка, то можна зробити це з пантерою і гепардом? В основному мислителі обмежувалися тим, що констатували більшу або меншу вираженість ознак одного з батьків гібрида і намагалися пояснити її. Так, популярна була точка зору, згідно з якою плоди схрещування будуть більш схожі з матір’ю, так як під час внутрішньоутробного розвитку вони отримують харчування тільки завдяки їй.

Так як теорія про наявність чоловічого та жіночого сімені не здавала позицій, деякі вчені вважали, що зовнішній вигляд потомства буде залежати від того, чиє насіння – батька чи матері – виявилося сильнішим. Але вже в античному світі висловлювалися припущення, що зовнішні ознаки потомство може успадковувати не тільки від батьків, але і від більш віддалених предків. Прагнучи отримувати потомство від найбільш сильних і красивих домашніх тварин, тваринники відбирали в декількох поколіннях найвитриваліших коней, найбільш удойных корів і найшвидших мисливських собак, тобто сумнівів в існуванні певної спадковості у них не було. Правда, далі констатації факту справа не йшла.

Ситуація ускладнювалася тим, що в той час ще не були повністю вивчені і не завжди поділялися такі явища, як, наприклад, статевий диморфізм (зовнішня відмінність між самцями і самками одного виду) і процес метаморфози (наприклад, коли плаваюча личинка бабки перетворюється в літаюче комаха). Тому у давніх авторів можна знайти безліч фантастичних припущень про те, що один вид рослини або тварини може під впливом зовнішніх умов перетворитися в інший, помітно від нього відрізняється.

А що ж рослини? Погодьтеся, що процес їх розмноження і зовнішні ознаки спадковості не так очевидні, як у людини або тварин.

У найдавніших державах, наприклад, у Вавилонії, практикували штучне запилення рослин для підвищення врожайності: збереглися зображення подібного процесу.

Судячи з усього, землероби знали, що отримання рясного врожаю якимось чином пов’язано з наявністю комах, перелетающих з квітки на квітку. Але суть процесу запилення тоді не була досліджена. Чіткого уявлення про чоловічих і жіночих кольорах або про чоловічих і жіночих рослинах не існувало, хоча окремі вчені звертали увагу на різну форму квіток і на те, що не всі вони перетворюються згодом у плоди або ягоди. Тому ми і говоримо про інтуїтивної генетики стародавнього світу, визнаючи, що ніякої наукової базою селекціонери того часу просто не володіли.

Вже в часи Аристотеля грецькі вчені з’ясували, що для різних видів рослин переважно різні способи розмноження: насінням, живцями, поділом бульби. Насіння у багатьох стародавніх джерелах названі «зачатками», тобто в загальних рисах життєвий цикл більшості рослин був зрозумілий людству. Але при цьому протягом ще багатьох століть не тільки в епоху Стародавнього світу – існувало уявлення про те, що деякі види (причому не тільки рослин, але й комах, і тварин) можуть самозарождаться – у ґрунті, гної, купах сміття…

Епоха Середньовіччя з її відторгненням язичницьких уявлень, в тому числі і наук Стародавньої Греції і Стародавнього Сходу, також не внесла великого вкладу в систему знань про спадковість в середовищі рослин і тварин.

Лише на рубежі XVII–XVIII ст. було доведено: рослини мають подобою статевих органів, а процес запилення, – не що інше, як аналог зачаття у тварин і людини. У 1694 р. була видана книга De Sexu Plantarum Epistola («Про поле у рослин»), написана німецьким лікарем і ботаніком Рудольфом Камерариусом (1665-1721 рр.). Досліджуючи розмноження рослин, він ізолював в період цвітіння жіночі рослини від чоловічих, а у тих, які мали «різностатевими» квітками, видаляв чоловічі. У результаті плоди і насіння не розвивалися. Саме Камерариус позначив маточки квіток як чоловічі статеві органи, а тичинки – як жіночі і в главу кута у питанні розмноження рослин поставив запилення. Правда, він не дуже просунувся у вивченні взаємного запилення як у межах одного виду, так і міжвидового. Розвивати ідеї німецького біолога судилося іншим дослідникам.

Багато відкриття Нового часу в області спадковості були б неможливі, якби англієць Роберт Гук у 1665 р. не ввів поняття «клітина» (саме він першим розглянув у мікроскоп клітини коркового дерева), а голландець Антоні ван Левенгук в 1674 р. не заявив про існування одноклітинних мікроорганізмів, а також не описав статеві клітини – сперматозоїди. Інтуїтивна селекція доживала останні дні.

Посилання на основну публікацію