1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Біологія
  3. Розвиток біомеханіки

Розвиток біомеханіки

Біомеханіка у порівнянні з іншими науками йде семимильними кроками. Такий прогрес характеризується:

  • по-перше, стрімким зростанням дослідницької апаратури;
  • по-друге, захопленням біомеханікою всіма науками і галузями, навіть, на перший погляд, зовсім далекими від неї.

На виникнення біомеханіки вирішальний вплив зробив розвиток механіки.

Перші наукові праці написані Аристотелем (384-322 рр. до н.е.), якого цікавили закономірності руху наземних тварин і людини.

Леонардо да Вінчі (1452-1519) багато уваги приділяв аналізу положень і рухів людини на основі даних анатомії і механіки. Леонардо ясно усвідомлював, що положення і рухи людини і тварин підкоряються законам механіки. Леонардо розумів, що положення і рухи людини і тварин підкоряються законам механіки. Він заявив:

“Наука механіка тому настільки благородна і корисна відносно всіх інших наук, тому що, як виявляється, всі живі тіла, що мають здатність до руху, діють за її законами”

Це була нова і смілива для того часу думка. Вивчення польоту птахів призвело Леонардо до створення проекту першого літального апарату, типу планера, в якому передбачалося використання для польоту сили м’язів людини.

Альфонсо Бореллі (1608-1679 рр.) – учень Галілея Джованні видав першу книгу з біомеханіки “Про рух тварин”, яка вийшла у 1679 році.

Становлення біомеханіки як самостійної дисципліни відноситься до 50-60 років нашого часу.

Біомеханіка ділиться на:

  • Біомеханіка інженерна (екзоскалетони, робототехніка і т.д.);
  • Біомеханіка медична (протезування і т.д.);
  • біомеханіка ергометрична (оптимізація і т.д.)

В даний час біомеханіка, як галузь науки, включає в себе самостійні розділи:

  • метрологія – наука роботи з приладами (реєстрації даних характеристик);
  • біометрія, що дозволяє шляхом математичного аналізу переконатися в достовірності отриманих результатів (обробка результатів реєстрації);
  • біомеханіка (біомеханічний аналіз).

Дослідник Марей (Франція) в 1879 році провів перший експеримент по визначенню сили реакції опори (в руках самописець, датчиком до нього тягнеться гумова трубка, наповнена кольоровою рідиною, при натисканні стопи на опору на самописці записується певна крива – метод пневмографа).

І, Вас, звичайно, не здивує такий приклад. Два німецьких фізіолога, брати Едуард і Вільгельм Вебери (початок XIX століття) 7 років готувалися до експерименту, записували 3 роки і 15 років обробляли отриманий матеріал, написавши в результаті 3 томи хорошої роботи, що вважається і в даний час еталоном підходу до вирішення наукових проблем.

ПОДІЛИТИСЯ: