1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Біологія
  3. Рослинність лісів помірного поясу

Рослинність лісів помірного поясу

Бореальні хвойні ліси, утворені модриною, кедром сибірським, ялиною сибірською, ялицею та кедровим стелюхом, називають тайгою. Ліси, в яких домінують нетайгові породи -ялина європейська та фінська, сосна, ялівець звичайний, тайгою не вважають.

Хвойні дерева добре переносять сильні зимові холоди і здатні до асиміляції навіть у дуже прохолодні сезони (рис. 8.22). Позитивну роль в умовах низьких температур відіграють живиця та товста кора, які захищають стовбур дерева від розтріскування, а вузькі крони зменшують можливість їх відламування від великої кількості снігу, а також ліпше використовувати світло при низькому сонцестоянні.

Хвойні ліси поділяють на темнохвойні, що складаються з тіне-любивих видів ялин, ялиць, тсуг тощо, і світлохвойні, що складаються зі світлолю-бивих сосни та модрини. Всі тайгові ліси мають чітко виражену ярусну структуру: деревний ярус, чагарниковий (ступінь ви-раженості залежить від типу лісу), чагар-ничково-трав’яний і мохово-лишайниковий наземний покрив.

Види родів ялини, ялиці, сосни і модрини є головними лісоутворювальними породами Євразії і Північної Америки. У Північній Америці до цих порід домішуються тсуга (Tsuga) і псевдотсуга. В чагар-ничково-трав’янистому ярусі домішуються ягідні рослини – чорниця, брусниця, буяхи (лохина). Флористичні відмінності серед хвойних лісів простежуються з півночі на південь і з заходу на схід. Це зумовлено поступовим підвищенням температури і проникненням в тайгову зону південніше розміщених видів широколистяних лісів. Зростання континентальності з заходу на схід в умовах Сибіру формує холодні, дуже морозні зими, які здатні переносити лише модрина сибірська і даур-ська, що мають надзвичайно смолисту деревину.

Своєрідний флористичний склад мають притихоокеанські (західні) хвойні ліси Північної Америки, які гірськими хребтами заходять аж до Каліфорнії. Тут у сприятливих кліматичних умовах (кількість опадів сягає 100 мм) хвойні ліси вирізняються високостовбурними деревами і максимальною різноманітністю порід: ялин, ялиць, тсуг, псевдотсуг (висота сягає до 75 м), туй (до 60 м) та кипарисовиків. Тут наявний ареал секвої вічнозеленої – одного з найвищих і най-могутніших дерев (рис. 8.22), висота якого сягає 120 м, а тривалість життя – до 5 тис. років. Споріднений з нею вид секвоя гігантська характеризується такими ж розмірами і тривалістю життя, але він трапляється дедалі рідше. Західні хвойні ліси – це своєрідний заповідник хвойних порід, які збереглися від теплішої палеогенової флори. А загалом флора Північної Америки значно багатша від євразійської.

У Південній Америці екологічну нішу хвойних бореальних лісів займають араукарієві ліси, які за останнє століття надмірно вирубували (рис. 8.24). На місці корінних хвойних лісів, унаслідок пожеж і вирубок формуються похідні вторинні дрібнолисті ліси, де переважають береза й осика. Ці породи найлегше відновлюються, оскільки вони найменше вимогливі до умов зростання. Дрібнолисті ліси широкого поширення набули в лісостеповій підзоні Західного і Середнього Сибіру, де утворили смугу острівних ареалів – колок.

ПОДІЛИТИСЯ: