Рослинність екваторіальних і тропічних лісів

Вологі екваторіальні й тропічні ліси характеризуються видовим багатством дерев. На ділянці 50^50 м (0,25 га) кількість видів дерев коливається від 40 (на островах) до 170 (на материку). Натомість кількість видів трав значно менша – від 20 (на материку), до 1-3 (на островах). Таке співвідношення між деревами і трав’янистими видами є зворотним, якщо порівнювати вологі екваторіальні ліси з лісами помірного поясу. Дерева ростуть дуже густо. У Бразильській гілеї на одному гектарі проростає близько тисячі стовбурів великих, 80-87 тис. дрібних дерев і понад 3 тис. особин ліан. На одному дереві можна налічити від 15-45 видів-епіфітів, серед яких найбільше орхідей і папоротеподібних. Крім того, серед деревної рослинності трапляються дерева-душителі, які належать здебільшого до роду фікусів (Ficus) – в Азії та роду клусія (Clusia) – в Америці. Таке дерево може займати площу 0,5 га і більше завдяки кореням-підпоркам (див. рис. 7.10).

Ліани утворюють окрему життєву форму, яка виробилися в умовах недостатнього освітлення. Для більшості ліан характерне незначне потовщення стебла і велика його довжина. Окремі стебла ліан можуть сягати до 20 см товщини, а найдовша ліана пальми-ротанги має довжину понад 300 м. Деякі ліани прикріплюються до дерев-опор спеціальними гачками, колючками, шипами, вусиками, присосками, досягаючи 40-60-метрової висоти.

Різноманітним у вологих екваторіальних і тропічних лісах є світ рослин-епіфітів, які як субстрат для поселення використовують стволи, гілки та листя дерев. Вони не поглинають воду й елементи мінерального живлення з рослин-господарів, а, як сапрофіти, отримують елементи живлення з мертвого органічного матеріалу (листя, кори, гілок). За формами росту вирізняють епіфіти з цистернами, гніздові та епіфіти-бра. Епіфіти з цистернами нагромаджують воду в розетках листків і використовують її з допомогою додаткових коренів, що проросли в такі розетки. У розетках формуються своєрідні мікроценози другого порядку (з водоростями і різними водними безхребетними тваринами). Цю групу епіфітів формують родина бромелієвих, які поширені в лісах Центральної та Південної Америки. Для гніздових епіфітів і епіфітів-бра властива здатність нагромаджувати ґрунт між корінням, утворюючи “гніздо”. Таке “пташине гніздо” формує папороть, яку зважаючи на це, так називають. Епіфіти відіграють важливу роль у житті вологого екваторіального лісу, нагромаджуючи багато гумусу (до 130 кг/га) і перехоплюючи до 6 т/га дощової води, більше, ніж абсорбують листя дерев.

Тропічні дерева цвітуть і плодоносять безперервно протягом року (років), або періодично, кілька разів на рік. Для багатьох видів рослин (400) характерне явище кауліфлорії (грец. кабЛод – стебло і лат. floreo – цвіту) – розвитку квіток або суцвіть безпосередньо на стовбурах або старих гілках дерев (дерево какао – Teobroma cacao, хлібне дерево – Arctocarpus). У помірній зоні явище кауліфлорії простежується у вовчих ягід (Daphe) та обліпихи (Hippophaё).

Світ лишайників, мохів, водоростей і грибів вологого тропічного лісу вивчений фрагментарно, тобто на окремих ділянках, тому цілісного бачення про їхнє поширення та структуру немає.

Велика різноманітність дерев, епіфітів та інших життєвих форм рослин визначили складну вертикальну структуру вологих екваторіальних і тропічних лісів, в яких виділяють від 5 до 12 ярусів. Проте вираженість ярусів не така яскрава, як в лісах помірного поясу. Це пояснюють, по-перше, давністю угруповань і максимальною “при-лаштованістю” одних видів до інших, а по-друге, оптимальністю умов існування дерев, що дало змогу великій кількості видів ефективно використовувати весь лісовий простір – від поверхні ґрунту до верхніх гілок дерев. Очевидно, що диференціація деревостану на яруси – явище вторинне, яке виникло внаслідок аридизації клімату.

У вертикальній структурі вологих тропічних лісів виділяють верхній деревний ярус, утворений найвищими деревами, ізольованими або згрупованими, так званими емерджентами, які піднімаються над суцільним лісовим масивом (рис. 8.11). Нижчий ярус часто проникає в крони цього головного масиву, так само як представники чагарникового ярусу проникають в нижній деревний ярус. Трави і сіянці дерев утворюють найнижчий наземний ярус. Між ярусами численні перехідні форми, які пристосувалися до умов середовища. Висота суцільного деревного ярусу сягає від 30 до 45 м, а емерджентних видів, зокрема Koompassia excelsa, – до 60-80 м. Більша частина емерджентних видів, зокрема в Малайзії, представлена диптерокарповими і кількома видами бобових. До ярусу, складеного з представників бананових (Musaceae), марантових (Maranthaceae), імбирних (Zingiberaceae) і ароїдних (Araceae), належать також чагарники та молодий підріст дерев.

Щодо існування чагарникового ярусу у вологих екваторіальних лісах ведуться дискусії. Адже відповідний за висотою ярус складений не тільки дерев’янистими, а й трав’янистими рослинами з високими багаторічними стеблами, яких зачисляють до фанерофітів. Деякі види з родини марантових, сцитамінових та інших мають висоту до 5-6 м. Трав’яний покрив складається з двох груп трав: тінелюбів і тіневитривалих, які розселилися на відповідних біотопах.

Виділити мікроценози, під якими розуміють однорідну сукупність рослин в межах фітоценозів, що охоплює всі яруси з міжярус-ними групами рослин знизу доверху, практично неможливо, зважаючи на велику кількість життєвих форм. У розвитку біомів вологих екваторіальних і тропічних лісів, визрізняють сезонні, циклічні та послідовні, або сукцесійні, явища. Для прикладу наведемо характеристику флористичного складу бразильської і африканської гілей за Ф. Фукареком (1982).

Author: Олександр
Фанат своєї справи і просто крутий чувак.