Росія в еру високих технологій

Положення в області високих технологій в Росії абсолютно унікально і визначається всією її історією.

Росія створювала свій науково-технічний потенціал століттями. З початку XVIII в. уряд витрачав великі зусилля на розвиток науки західного зразка і лише до кінця XIX – початку ХХ століття російська наука дійсно досягла світового рівня і російські вчені та інженери стали входити у світову наукову еліту.

Відразу після революції величезна частина цього потенціалу була загублена – багато емігрувало, і вклали свій талант у розвиток країн Заходу, а не Росії (наприклад, конструктор літаків Сікорський і інженер-прочнист Тимошенко), багато хто загинув в результаті терору – адже Ленін вважав, що ” російська, передова, ліберальна, «демократична» інтелігенція була інтелігенцією буржуазної “[[6]], відповідно з нею і поводилися як з класовим ворогом. Але запас міцності молодої російської інтелігенції, її патріотизм, інтелектуальний потенціал народів Росії виявилися дуже великі, і коли керівництво країни нарешті усвідомило, що економічний розвиток країни, реалізація амбітних планів неможливі без розвитку науки і техніки, науково-технічна еліта змогла заповнити втрати, виховати нове покоління вчених і інженерів, створити потужний науково-технічний потенціал, який довгий час дозволяв СРСР змагатися з усім іншим світом. Весь радянський період інтелігенти (незалежно від класового походження) здавалися партійній верхівці підозрілими (втім, в царські часи їх теж недолюблювали влади, так як університети були розсадниками вільнодумства, і, одні й ті ж професора – наприклад великий біолог Н. К. Кольцов – здавалися неблагонадійними і царської охранки, і радянським властям). Вчені й інженери завжди виявлялися винними у всіх бідах – у зниженні сільськогосподарського виробництва та голоді, викликаними колективізацією, в провалах всіх нездійсненних проектів, аваріях через безграмотного знущання над людьми і технікою в ході стахановського руху і т. Д. Комуністичне керівництво країни відповідно зі своєю ідеологією щиро не розуміло унікальності і цінності кожного окремого спеціаліста, навіть найвищої кваліфікації, вважаючи всіх замінними. Так, І. В.Сталін говорив: «Наука, технічний досвід, знання – все це справа наживна. Сьогодні їх немає, а завтра будуть. Головне тут полягає в тому, щоб мати пристрасне більшовицьке бажання оволодіти технікою, опанувати наукою виробництва. При пристрасному бажанні можна домогтися всього, можна подолати всі »[[7]]. Не дивно, що репресії по відношенню до інтелігенції здійснювалися в різних формах весь час (до середини 50-х років неблагонадійних заарештовували і розстрілювали, потім крайні форми репресій стали рідше, їх просто не брали в інститут, в аспірантуру, на роботу). У наукову та інженерну середу постійно впроваджували “класово-близьких” керівників усіх рангів, заохочували серед учених, інженерів, студентів виказування. Це вело до поступової деформації науки, розвитку в ній шару псевдоеліти, деградації наукової моралі і руйнувало розвиток науки і техніки зсередини [[8]].

Постійне втручання партійного керівництва всіх рівнів у розвиток науки і техніки, вимушена ізоляція радянської науки, розгром багатьох передових наукових напрямів (особливо кібернетики та генетики), гіпертрофована увага до військових галузях за рахунок цивільних привели до поступового технологічного відставання СРСР. Воно поступово накопичувалося і до початку 70-х років, коли розвивалися основні високі технології, СРСР не зміг конкурувати в багатьох з них не тільки з розвиненими країнами Заходу, але й з багатьма з країн, що розвиваються. Наша країна практично не брали участь у технологічної революції в цивільних галузях, не вступила в постіндустріальну еру. Це позначалося і на обороноздатності країни: незважаючи на непомірно високі військові витрати СРСР почав програвати в гонці озброєнь. Нафтодолари, приплив яких збільшився в результаті енергетичної кризи, дозволили відтягнути розв’язку, вони дозволяли підтримувати і навіть злегка підвищувати рівень життя народу і витрачати величезні гроші на озброєння, допомога країнам-сателітів і грандіозні економічно та екологічно неспроможні проекти – гігантські зрошувальні системи, поворот річок, розширення видобутку вугілля і т. д. Проте ціни на нафту впали, а технологічне відставання росло. Таке положення викликало стурбованість у партійної верхівки і послужило основною причиною спроби партійної еліти здійснити в середині 80-х років перебудову, що закінчилася, як відомо, крахом системи. Наступне десятиліття ознаменувалося практично неконтрольованим розпадом науково-технічного потенціалу країни.

Зараз Росія – європейська країна з високим рівнем традиційної культури, освіченим населенням (цей фактор – один з небагатьох безперечно позитивних в спадщині соціалізму, і його багато західних експертів вважають найбільш важливим при оцінці майбутнього Росії), істотним промисловим і військовим потенціалом. За рівнем розвитку науки, особливо фундаментальної, і елітного вищої освіти Росія, незважаючи на всі проблеми, належить ще до розвинених країн, в яких створюються ключові високі технології та їх наукові основи. Це побічно підтверджує і структура “відпливу умів” з нашої країни, в якій велика частка висококласних фахівців, швидко входять у наукову еліту країни-реципієнта. Є високотехнологічні напрямки світового класу, цілком розроблені в нашій країні (в основному – в областях, що мають оборонне значення, в дослідженні та освоєнні космосу). Росія здатна експортувати складні системи озброєння, брати участь у космічних програмах. У той же час, рівень розвитку громадянських високих технологій і всієї цивільної промисловості і сільського господарства в цілому, розвиток інфраструктури, структура основного експорту, і, як наслідок, рівень життя населення наближають Росію до найменш розвиненим, бідним країнам. Зауважимо, що Росію з країнами, що розвиваються об’єднує і одна вельми позитивна риса – хоча, у нас, як і на Заході, індустріалізація та хімізація зробили цілі регіони мало придатними для життя, в нашій величезній країні ще збереглося багато незайманої природи, це – найцінніший стратегічний ресурс світового значення, який при існуючому стані речей легко швидко розтратити.

Зараз найбільш розвинені компоненти потенціалу Росії – наука, освіта, високотехнологічні виробництва оборонної промисловості та аерокосмічного комплексу знаходяться в тяжкій ситуації, їм загрожує остаточна деградація. Відбувається згортання досліджень навіть у тих напрямках, де Росія зберігала лідируюче положення. У найбільш важких умовах виявилися експериментальна наука, для якої необхідні дороге устаткування і реактиви, кваліфікований обслуговуючий персонал і прикладна наука, яка майже повністю позбулася джерел фінансування. Розвалюються галузі, які створювали наукове обладнання. Країні загрожує втрата продуктивної науково-технічної еліти – тих, хто творить науку і техніку, а не керує ними. В результаті науково – технічна інтелігенція Росії може втратити здатність до відтворення. Навіть знайшовши через кілька років економічні засоби для вирішення найбільш гострих проблем, його не вдасться здійснити через відсутність необхідних для цього інтелектуальних ресурсів і технологій. У деяких областях це вже відбувається, від’їзд провідних вчених, догляд продуктивно працювали фахівців у більш високооплачувані області, недостатній приплив молоді вже створили “чорні діри”, і неможливо знайти виконавців навіть на добре фінансований проект. Кількість і масштаб таких “обезлюдевших” зон важко оцінити, але очевидно, що вони ростуть. Відновлення ж науково-технологічного потенціалу, особливо його кадрової складової, зажадає таких величезних витрат, на які наша країна навряд чи буде здатна у найближчому майбутньому.

Росія стоїть перед вибором: або остаточно втратити науково-технічний потенціал, тільки наявність якого відрізняє її зараз від слаборозвинених країн, або розвивати його і включитися у світову гонку в області високих технологій. Знайшлися експерти, які стверджували, що в злиденній Росії наука “надлишкова” і її треба скоротити, існування потужної науки слаборозвиненою країні не за статусом. Цю точку зору висловлювали міжнародні експерти Організації економічного співробітництва та розвитку [[9]] (відомої своїми сумнівними досягненнями в ряді країн, що розвиваються), її підтримували і деякі наші вчені (див., Наприклад, статтю А. І.Ракітова [[10]] ). Правда, ці експерти забували вказати, що якщо підганяти науковий потенціал до нашого рівня життя, то нам, швидше за все треба прийти до практики, від якої за допомогою світової спільноти намагаються піти найбідніші з країн – для більшості населення взагалі скасувати всі освіту, крім початкового ( а заодно і медицину), а діти невеликої кількості багатих і політичної еліти нехай здобувають освіту на Заході (реально країна до цього йде, але вголос озвучити таку програму поки ніхто не зважився). Для того, щоб експортувати нафту, поки вона не скінчиться, більшого й не треба. Можливо, когось і влаштовує цей неоколоніальний сценарій, але більша частина високоосвіченого населення Росії воліла б протилежний варіант – щоб рівень виробництва і рівень життя підтяглися до рівня науково-технічного потенціалу та грамотності. З обгрунтованою критикою концепції “надмірності” вітчизняної науки виступали багато російські вчені (В. М.Орел [[11]], В. Ж.Келле [[12]] та ін.). На Заході теж далеко не все наукове співтовариство згідно з такою концепцією, і багато хто намагався допомогти науки та освіти Росії пережити кризу.

Зниження фінансування науки ідеологи проведених реформ обґрунтовували тим, що в ринкових умовах наука повинна годувати себе сама за рахунок комерціалізації своїх досягнень. Але будь-якій людині, хоч трохи знайомому з науковою діяльністю або з історією науки, очевидно, що фундаментальна наука не може прогодувати себе сама, в ній повинен проводитися широкий фронт досліджень, тематика яких диктується внутрішньою логікою науки, а не перспективою швидкого впровадження. Без цього наука швидко занепадає, економічні наслідки чого для країни в сучасному світі катастрофічні. У всьому світі наука й освіта фінансуються з бюджетних коштів і розглядаються як найважливіша частина потенціалу країни. У США – країні, яка вважається зразком ринкової економіки – дві третини фінансування фундаментальних досліджень йде з федерального бюджету і лише близько однієї третини фінансується за рахунок прикладної науки (включаючи її військові галузі). У Росії з її перехідною економікою міркування про самофінансуванні науки явно не спроможні. Комерціалізація досягнень науки в Росії стримується економічною кризою, в якому знаходиться промисловість- відсутній платоспроможний попит на готові розробки, тим більше немає коштів на перспективні дослідження. Наука страждає і від недосконалості законодавства. У радянські часи всі результати праці вчених належали державі, згодом багато з цих підприємств приватизувалися і вчені, цілі наукові колективи опинилися осторонь від комерціалізації своїх розробок. Проблеми охорони інтелектуальної власності в нашій плутанині в правовій і судовій сфері реально не вирішені і зараз, і це позбавляє науку багатьох потенційних джерел доходу. Проте вчені обгрунтовано побоюються, що ці проблеми почнуть вирішуватися з іншого кінця: могутні фірми-виробники комп’ютерних програм (“софту”) доб’ються реального здійснення в Росії заборони на їх нелегальне використання і це остаточно занапастить наші жебраки науку й освіту, вигнавши їх за межі сучасного інформаційного світу (платити десятки тисяч доларів на рік за програмне забезпечення наші вчені та викладачі, яким держава платить близько п’ятисот доларів на рік, просто не здатні).

Незважаючи на те, що в 1996 р було затверджено список пріоритетних напрямків науки і техніки та критичних технологій федерального рівня (куди включена і біотехнологія), реально грошей на ці програми не було виділено, і розвиток країни йшло з пріоритетом сировинних, а не високотехнологічних галузей . Наука й освіту регулярно ставали першими жертвами всіх заходів економії бюджетних коштів. Зараз важко зрозуміти, які перспективи науково-технічної політики Росії в найближчому майбутньому. З одного боку, прийнята концепція безпеки Росії [[13]], в якій в числі найважливіших завдань передбачено збереження і розвиток науково-технічного потенціалу, концентрація ресурсів на пріоритетних напрямки науки і техніки, підтримка інфраструктури, що забезпечує комерціалізацію результатів науково-дослідних розробок, розвиток освіти і культури. З іншого боку, настаражівают деякі висловлювання урядових експертів, наприклад Г. Грефа, який вважає метою досягти через 10 років у Росії рівня Бразилії (де науково-технічний потенціал і успіхи в розвитку високих технологій не надто високі).

Деякі зміни останнього десятиліття здатні за сприятливих обставин позитивно вплинути на розвиток науки і високих технологій в Росії. Зняття ідеологічного гніту, дріб’язкової опіки багатьма вченими оцінюється як найбільше досягнення останніх років. Велике значення має подолання ізоляції країни, яка була однією з важливих причин відставання нашої науки і техніки. Конверсія оборонної науки і промисловості, подолання зайвої секретності також починають сприятливо впливати на цивільні галузі, при поліпшенні загальної ситуації цей вплив може стати суттєвим. Для розвитку науки і високотехнологічних виробництв вирішальне значення має стан інфраструктури (зв’язок, транспорт і т. Д.). У колишні роки розвиток зв’язку, розмножувальної техніки, комп’ютеризації стримувалося через закритість суспільства і відставання вітчизняної електроніки. Зараз зроблено великий ривок вперед, і важливе значення проблеми для бізнесу дозволяє сподіватися на подальші успіхи в цьому напрямку.

Посилання на основну публікацію