Раціональне природокористування та сталий розвиток

 

Поняття раціональне природокористування з’явилося в 70-х рр. XX ст. і включає насамперед економічний аспект споживання людиною різних природних ресурсів. З’явилася навіть нова галузь наукових знань – економіка природокористування, яка вирішує конкретні завдання визначення економічного збитку, що наноситься господарству в результаті нераціонального природокористування, оцінює ефективність вжитих природоохоронних заходів, розробляє економічні методи стимулювання раціонального споживання природних ресурсів.

Виснаження природних ресурсів. Починаючи з другої половини XIX ст., Справжньою революцією у взаємовідносинах людини з природою стало бурхливий розвиток промисловості, яка потребувала різних природних ресурсах. До них відносять корисні копалини, енергію Сонця, вітру, прісну воду, атмосферне повітря, грунт, рослинність, тваринний світ та ін. Розрізняють невичерпні і вичерпні природні ресурси.

Невичерпні природні ресурси включають водні, кліматичні та космічні. Їх резерви настільки величезні, що господарська діяльність людини на них позначається незначно. Хоча прісну воду, з причини нерівномірності розподілу на нашій планеті і забруднення, частіше відносять до вичерпним природним ресурсам.

Вичерпні природні ресурси підрозділяють на невідновних (корисні копалини) і відновлювані (рослинність, тваринний світ, грунт). Невідновних природні ресурси – джерела мінеральної сировини – утворюються в земній корі протягом сотень мільйонів років. При їх видобутку руйнуються природні екосистеми, на місці яких створюються міста, селища, підприємства, шахти, кар’єри, дороги, трубопроводи, лінії зв’язку й електропередачі. Щорічно людство видобуває з земних надр понад 100 млрд т твердого матеріалу і спалює 9 млрд т умовного палива. Розвіданих запасів нафти на планеті вистачить лише на 50 років, кам’яного вугілля – на 150 років. Втрати при видобутку та переробки корисних копалин досягають величезних розмірів. Наприклад, зараз, щоб витягти 1 г золота, треба переробити 3,5 т породи, а при отриманні 1 т заліза у відходи йде 14 т породи. Віддача нафтоносних пластів становить у середньому близько 40%. Таким чином, при існуючих технологіях видобутку і переробки тільки 1-5% мінеральної сировини реалізується у вигляді чистої продукції, а решта є відходами, які забруднюють навколишнє середовище і змінюють природний ландшафт.

Мірою споживання природних ресурсів може служити так званий екологічний слід (ЕС). На нашій планеті є близько 11,4 млрд га продуктивних наземних і морських екосистем. Якщо не враховувати малокорисні в господарському відношенні землі, вкриті льодовиками і пустелями, а також відкриті океанські простори, то залишається приблизно 25% всієї земної поверхні. Розділивши цю цифру на кількість людей (6,2 млрд чол.), Що населяють нашу планету в даний час, ми отримаємо, що на кожного жителя Землі в середньому має припадати 1,9 га площі продуктивних екосистем. Однак реальні цифри інші: ЕС середнього споживача в Африці та Азії в 2000 р був менше 1,4 га на людину; жителя Західної Європи – 5,0 га, а американця – 9,6 га. Таким чином, ЕС середнього жителя планети в 2000 р склав 2,3 га на людину, т. Е. На 20% вище несучої здатності екосистем (1,9 га на людину). Іншими словами, в даний час споживання ресурсів людством перевищує здатність біосфери забезпечувати відновлення цих ресурсів. До деякого часу ми в змозі приховувати цю «недосдачу», «з’їдаючи» запаси лісу, риби, родючих грунтів, викидаючи в атмосферу неприпустиму кількість вуглекислого газу і речовин-забруднювачів. Але подібна діяльність не може забезпечити існування людства в довгостроковій перспективі, єдиного варіанта сталого розвитку – життя в межах ємності біосфери.

Концепція сталого розвитку. У 1992 р в Ріо-де-Жанейро проходила «Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку», яку можна назвати подією століття. На ній вперше за всю історію свого існування людство офіційно, на рівні глав держав і урядів 180 країн світу, визнало залежність свого подальшого розвитку від стану навколишнього середовища – живої і неживої природи.

Участь у роботі конференції не лише політиків, економістів, а й екологів, біологів і вчених інших спеціальностей свідчило про те, що історію людства тепер не можна розглядати тільки як зміну однієї суспільно-економічної формації іншою. Перед світовою спільнотою було поставлено принципово нове завдання – виробити загальний підхід, згідно з яким сучасної людини необхідно розглядати в тісному взаємозв’язку не тільки з соціальної, але і з природним середовищем, а подальше існування ноосферної цивілізації безпосередньо пов’язувати з природою.

У матеріалах конференції широко використовувався термін сталий розвиток (sustainable development), яким стали позначати такий стан різних сторін життя суспільства, при якому досягається найбільш повне задоволення життєвих потреб нинішнього покоління людей без позбавлення такої можливості для нащадків. Отже, стійкий розвиток означає виживання і безперервне розвиток всієї ноосферної цивілізації і окремих країн світу в умовах збереження природного середовища, т. Е. Всієї сукупності утворюють біосферу спільнот і екосистем.

«Порядок денний на XXI століття». На конференції в Ріо-де-Жанейро спільними зусиллями були вироблені кількісні показники сталого розвитку, що дозволяють визначити ступінь впливу людини на природу. У підсумкових документах, головним з яких стала «Порядок денний на XXI століття», були прийняті 132 статистичних індикатора, що дозволяють судити про перехід економіки, політики, науки та інших сфер життя тієї чи іншої країни на рейки сталого розвитку, а також визначено основні напрямки дій з регулювання цих показників.

Таким чином, людство на рубежі XX-XXI ст. усвідомило, що воно – лише частина природи, і при тому залежна. Зміни природи вже сьогодні негативно позначаються на соціально-економічних процесах, а без відтворення природних екосистем неможливо і економічне відтворення. Антропогенні впливи на природу будуть рости до тих пір, поки не зменшиться демографічний тиск, помножене на зростання потреб, пов’язаних з науково-технічним прогресом. Основним лімітуючим фактором природокористування в цих умовах стає несуча здатність екосистем Землі. Глобальні, регіональні, національні, локальні і точкові екологічні обмеження змінюють напрямок природокористування, викликають появу таких понять, як «екологічна ціна» виробництва, «екологічна сумісність» технологій і т. П. У нових умовах все більше рішень у тій чи іншій сфері господарської діяльності приймається на основі екологічного планування та прогнозування розумного співіснування людства і природи.

Раціональне природокористування; природні ресурси: невичерпні, вичерпні (поновлювальні, невідновних); екологічний слід (ЕС); ноосферна цивілізація; сталий розвиток.

ПОДІЛИТИСЯ: