1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Біологія
  3. Проективне покриття

Проективне покриття

Проективне покриття, тобто відношення суми проекцій наземних частин рослин до загальної площі біоценозу (ділянки), вираженого у відсотках, застосовують окремо для кожного яруса і всього покриву. В такому випадку сума відсотків може перевищувати 100.

Щодо вивчення кількості і складу тварин останніми роками застосовують такі новітні методи, як аерофотознімання і космічне знімання. Це дає змогу на фотографіях та інших носіях інформації досить точно дешифрувати кількість наземних або морських тварин, наприклад, великі стада сайгаків чи великі косяки риби.

Унаслідок застосування різних методів щодо оцінювання рясності та ролі рослин і тварин у житті біоценозу виділяють чотири категорії організмів: домінанти, субдомінанти, другорядні й третьорядні.

Домінантами (лат. dominantis – пануючий) називають види, що переважають у біоценозі кількісно. Цей вид може бути не домінуючим у біоценозі. Домінантів, зазвичай, виділяють серед видів, подібних у біологічному й екологічному відношеннях. Неправильно виділяти спільні домінанти для рослин і тварин, вищих і нижчих рослин. Домінанти виділяють серед дерев, чагарників, трав, мохів, лишайників, а також окремо серед великих і малих ссавців, птахів тощо.

Серед домінуючих видів виділяють види-едифікатори. Едифікаторами (лат. aedificator – будівник) називають види, що впливають на умови існування інших видів біоценозу, зокрема, на ступінь затінення біотопу, умови росту інших видів рослин тощо. Найчастіше едифікаторами є види, які утворюють зімкнутий покрив – дерева, рідше – мохи. В деяких біоценозах едифікаторами можуть бути тварини, наприклад, ховрахи (Citolus suslicus) або бабаки (Marmota bobas), які риють глибокі нори, чим змінюють хімізм ґрунтів, підгризають рослини тощо, а також копитні на територіях, де вони випасаються і цим визначають видовий склад рослинного покриву.

Рослини у фітоценозі і в біоценозі відіграють неоднакову роль ще й тому, що серед них є як багаторічні, так і однорічні. Багаторічні -постійні мешканці біоценозу, однорічні – тимчасові. Ще складнішим є питання про роль тварин в зооценозі, а також у біоценозі. Тут насамперед варто брати до уваги характер перебування тварини в межах біоценозу (протягом усього життєвого циклу, сезону, в час перельоту тощо). Зазначимо, що серед організмів біоценозу є види, які не впливають або майже не впливають на інші види угруповання. Такі види мають назву асектатори (лат. assectator – вірний супутник). Їх зачисляють до друго- і третьорядних видів.

Структура біоценозу передбачає поділ на вертикальні й горизонтальні геопросторові частини. Ярусність біоценозів – перша і головна ознака вертикального поділу. До горизонтальних ярусів приурочені види, життєдіяльність яких пов’язана з повітряним середовищем, водою, ґрунтом.

Розрізняють наземні і підземні яруси. Наземні яруси – наслідок відбору видів, здатних проростати спільно, використовуючи простір з різним ступенем освітленості у різний період вегетаційного розвитку.

Для лісових і лучних фітоценозів характерні позаярусні види -ліани і епіфіти. Ліани використовують інші види як опору, епіфіти -як субстрат. Кількість ярусів у різних біоценозах може бути різною. Зокрема, у широколистяних лісах на темно-сірих опідзолених ґрунтах виділяють такі яруси (підрахунок завжди ведеться зверху вниз):

перший деревний – з дуба європейського, клена гостролистого; другий підлісковий – з клена татарського (Acer tataricum); третій трав’янистий – з яглиці звичайної (Aegopodium podagra-ria), зірочника ланцетоподібного (Stellaria holostea), осоки трясучко-подібної (Carex bryzoides);

четвертий – мохово-лишайниковий з низькорослими травами, зокрема, копитняком європейським (Asarum europaeum). У лучних та степових фітоценозах переважно виділяють два-три яруси (рис. 5.3). У вологих тропічних лісах деякі дослідники налічують шість-вісім ярусів, хоча й простежують їх недостатню вираженість, а тому й умовність (рис. 5.4).

Коренева система рослин формує підземні яруси, які профільно віддзеркалюють наземну структуру фітоценозу. Тож чим більше ярусів виділяється у надземній частині біоценозу, тим складнішою є підземна ярусність, і навпаки. Зокрема, у степових фітоценозах здебільшого можна простежувати три підземні яруси:

  • • верхній – коріння однорічних трав, бульб і цибулин;
  • • середній – коріння злаків (ковила українська);
  • • глибокий – стрижнево-кореневі трав’янисті та чагарнич-кові рослини (полин, пижмо).

Ярусність – дуже важливий, але не єдиний прояв пристосованості фітоценозу в геопросторі й часі. Часовим проявом фітоценозу є його зовнішній вигляд у певний період вегетації рослин, який називають аспектом (лат. aspectus – вигляд). Аспект фітоценозу змінюється протягом року відповідно до чергування сезонних фаз розвитку рослин і залежить від видового складу рослин, частоти трапляння видів, їхньої феностадії (фенофази) та ярусної будови угруповання. Зокрема, аспект темнохвойного лісу протягом року є майже незмінним (постійним), а на луках і в степу він змінюється за цей час від 5-6 до 12 разів, тобто є тимчасовим.

Здатність великої кількості видів розміщуватися на невеликій території є однією з причин зміни аспекту в часі. Види рослин, що визначають аспект, називають аспективними. Тривалість того чи іншого аспекту залежить від тривалості фенологічної фази аспектив-ного виду й екологічних умов. Фенологічні фази рослин, тварин та сезонні явища неживої природи вивчає наука фенологія (грец. yaiva> -показую, виявляю).

ПОДІЛИТИСЯ: