Поняття вищої і нижчої нервової діяльності

Нижча нервова діяльність являє собою інтегративну функцію спинного і стовбура головного мозку, яка спрямована на регуляцію вегетативно-вісцеральних рефлексів. З її допомогою забезпечуються робота всіх внутрішніх органів і їх адекватне взаємодія між собою.
Вища нервова діяльність властива тільки головного мозку, що контролює індивідуальні поведінкові реакції організму в навколишньому середовищі. В еволюційному відношенні це більш нова і складна функція. Вона має ряд особливостей.
1. В якості морфологічного субстрату виступають кора великих півкуль і підкіркові утворення (ядра таламуса, лімбічної системи, гіпоталамуса, базальні).
2. Контролює контакт з навколишньою дійсністю.
3. В основі механізмів виникнення лежать інстинкти і умовні рефлекси.
Інстинкти є вродженими, безумовними рефлексами і являють собою сукупність рухових актів і складних форм поведінки (харчові, статеві, самозбереження). Вони мають особливості прояву та функціонування, пов’язані з фізіологічними властивостями:
1) морфологічним субстратом служать лімбічна система, базальні ядра, гіпоталамус;
2) носять ланцюговий характер, т. Е. Час закінчення дії одного безумовного рефлексу є стимулом для початку дії наступного;
3) для прояву велике значення має гуморальний фактор (наприклад, для харчових рефлексів – зниження рівня глюкози в крові);
4) мають готові рефлекторні дуги;
5) складають основу для умовних рефлексів;
6) передаються у спадок і носять видовий характер;
7) відрізняються постійністю і мало мінливі протягом життя;
8) не вимагають додаткових умов для прояву, виникають на дію адекватного подразника.
Умовні рефлекси виробляються протягом життя, тому що не мають готових рефлекторних дуг. Вони носять індивідуальний характер і залежно від умов існування можуть постійно змінюватися. Їх особливості:
1) морфологічним субстратом є кора великих півкуль, при її видаленні старі рефлекси зникають, а нові не виробляються;
2) на їх базі формуються взаємодії організму із зовнішнім середовищем, т. Е. Вони уточнюють, ускладнюють і стоншують дані відносини.
Отже, умовні рефлекси – це набутий протягом життя набір поведінкових реакцій.
Їх класифікація:
1) за природою умовного подразника виділяють натуральні та штучні рефлекси. Натуральні рефлекси виробляються на природні якості подразника (наприклад, вид їжі), а штучні – на будь-які;
2) за рецепторного ознакою: екстероцептивні, интероцептивні і проприоцептивні;
3) залежно від структури умовного подразника: прості і складні;
4) за еферентного шляху – соматичні (рухові) і вегетативні (симпатичні і парасимпатичні);
5) за біологічним значенням – вітальні (харчові, оборонні, локомоторні), зоосоциального, орієнтовні;
6) за характером підкріплення – нижчого і вищого порядку;
7) залежно від поєднання умовного і безумовного подразника – готівкові та слідові.
Таким чином, умовні рефлекси виробляються протягом життя і мають велике значення для людини.

Посилання на основну публікацію