Основні поняття біогеографії

Біогеографія розвивається паралельно з біологією й географією і чимало інформації черпає з цих наук. Тому в її вжитку наявні поняття, запозичені від цих наук. Сукупність понять будь-якої наукової галузі, об’єднаних в систему навколо об’єкта і предмета, назвемо тезаурусом (вцоаирос; – з грец. скарб).

Теоретичний фундамент науки утворюють поняття. Тезаурус біогеографії охоплює систему понять, головними з яких є: флора, фауна, біота, рослинність, тваринне населення, біоценоз, біогеоценоз, екосистема, ареал та деякі похідні від них.

Флора. Це поняття походить від латинського слова Flora, яким називали богиню квітів та весни у древніх римлян, зокрема сабінян. Культ богині Флори один з найстаріших і найпривабливіших. Згодом його ототожнили з древньогрецькою богинею квітів – Хлоріс або Хлоридою. З грецької це означає “зелена”. Так ім’я богині Флори увійшло в науку для позначення сукупності видів рослин певної території або акваторії, що склалася історично.

Фауна (Fauna) – у давньоримській міфології богиня лісів, полів і звірів, охоронниця і покровителька тварин. Іменем богині Фауни позначають сукупність усіх видів тварин, що сформувалася історично в межах певної території, акваторії, або планети Земля загалом. Фауна тісно взаємозв’язана з флорою місцевості (акваторії), адже основою трофічних зв’язків служать зелені фотосинтезуючі рослини.

Сукупність видів флори і фауни певної території (акваторії) біо-географ М. Бобринський (1927) запропонував називати біотою. І. Де-дю вважає, що цей термін у науковий вжиток запровадив румунський біолог Е. Раковіце (1907).

Рослинністю називають сукупність рослинних угруповань земної кулі або її регіонів. У межах України виділяють такі типи рослинності: ліси, чагарники, пустища, степи, луки, болота і солончаки. Рослинність поділяють за багатьма основами поділу. Наприклад, природна – антропогенна; зональна – азональна; корінна – похідна та ін. Більшість геоботаніків вважають поняття “рослинність” і “рослинний покрив” синонімами.

Тваринним населенням називають сукупність тварин усіх видів, об’єднаних спільною територією (акваторією) і тісними взаємовідносинами між собою та рослинним покривом. Ліси, луки, степи та інші рослинні угруповання є середовищем проживання відповідних тварин. Тварин поділяють на лісових, лучних, степових, водних тощо, а також на диких і свійських та за іншими ознаками.

Отже, поняття “флора” і “рослинність”, “фауна” і “тваринне населення” не ідентичні. Якщо йдеться про “багату флору Індії”, то мається на увазі, що там багато видів рослин, якщо ж ідеться про “різноманітну рослинність лісостепу” – то це означає, що там трапляються ліси, степи, луки, болота. Таке ж співвідношення наявне між поняттям “фауна” і “тваринне населення”, або “фауна” і “тваринний світ”.

Біоценоз (біо – з грец. життя, Koivog – з грец. загальний, що у складних словах означає “сукупність”) – угруповання рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів певної території (акваторії) з екологічно подібними природними умовами. Рослинна складова біоценозу має назву фітоценоз, тваринна – зооценоз, грибів – мікоценоз і мікроорганізмів – мікробоценоз (рікрод – з грец. малий, у складних словах означає дуже малий, найдрібніший). Біоценоз у поєднанні з біотопом (від 6іо і топод – з грец. місце, місцевість) утворює біогеоценоз (від біо, уц – з грец. земля і ценоз) – сукупність живих організмів певної ділянки земної поверхні, які пов’язані між собою обміном речовини та енергії. Термін “біоценоз” в науку запровадив німецький вчений К. Мьобіус (1877), а термін “біогеоценоз” – В. Станчинський (1933). Досі вважали, що пріоритет стосовно запровадження цього поняття належить В. Сукачову (1940).

Близьким до біогеоценозу є поняття “екосистема” ^ims із грец. дім, середовище і тиотц/иа – з грец. утворення, складання) – природний комплекс, утворений живими організмами і абіотичним довкіллям, об’єднаних в єдине функціональне ціле, що виникло на основі взаємної залежності причинно-наслідкових зв’язків між компонентами ландшафту. Термін уперше вжив англійський вчений А. Тенслі (1935).

Ареал (аrea – з лат. площа, простір) – ділянка поширення на земній поверхні чи водній товщі систематичної групи живих організмів або їхніх угруповань. Дослідження ареалів видів або інших таксонів (та^ід – порядок, розміщення, в цьому контексті – класифікаційні одиниці систематики організмів, зокрема вид, рід, родина тощо) рослин і тварин – одна з головних проблем біогеографічної науки. Вчення про ареали називають ще хорологією (%Фрод – з грец. місцевість, простір і Аоуод – вчення; у складних словах відповідає поняттям “той, що займається наукою”). Основним об’єктом в ареалогії є вид. Він є також основною таксономічною одиницею систематики живих організмів.

Посилання на основну публікацію