Моделі психіки і свідомості

Згідно з даними нейрофізіології, мозок розглядається як цілісна структура, тому не варто витрачати зусилля на пошуки «центру свідомості». За однією з версій, мозок постійно має справу як з знову надходить інформацією, так і з інформацією, що зберігається в пам’яті. У нейрофізіології вельми популярна гіпотеза «повторної сигналізації», що припускає повторний вхід збудження у вихідну групу нейронів з наступним синтезом інформації з інших груп нейронів і із зовнішнього середовища (Edelman G., 1989).
Можливо, передумовою виникнення свідомості стало специфічну взаємодію між сукупностями інформації, переробляються окремо двома різними півкулями (Адам Д., 1983). Причому інформація кожного півкулі сприймалася іншим як «незалежна сутність» (Матурана У., 1996). Чого більше у взаємодії півкуль – співпраці або суперництва? Це питання постало відразу після відкриття феномена функціональної асиметрії і досі продовжує хвилювати вчених.
Однак найбільший резонанс викликають комп’ютерні моделі, на яких слід зупинитися докладніше.
У 1936 р англійський математик А. М. Тьюринг (1912-1954) описав універсальний перетворювач дискретної інформації, що отримав назву «машини Тьюрінга» і проклав шлях до створення комп’ютера. А. М. Тьюринг розглядав людську пам’ять як менш досконалий варіант комп’ютерної пам’яті. Основною відмінністю інтелекту людини він вважав здатність правдоподібно брехати. «Тест Тьюринга» став напрямних вектором розробок штучного інтелекту. Сам А. М. Тьюринг був упевнений, що до 2000 р проблема штучного інтелекту буде вирішена. Він помилився.
Однак широке поширення інформаційних технологій стало причиною активної розробки моделей пам’яті, що використовують комп’ютерні метафори. Людина стала розглядатися як система з прийому та переробки інформації, а комп’ютер – як модель людського мислення і створення систем штучного інтелекту.
Подальшим розвитком комп’ютерної моделі в психології стала теорія фреймів. Фрейм – це цілісний образ реальності, який зберігається в пам’яті і регулює активність. Деталі такого способу можуть бути змінені. Процес придбання знань розглядається як перетворення фреймів і фреймових систем. Теорія фреймів, незважаючи на всю її розробленість, не змогла у всій повноті описати процес пізнання, природу суб’єктивної реальності та індивідуальних відмінностей.
Багато нейробіологи ставляться з великою підозрою до комп’ютерних моделям психіки. Основною їх контрвисновок – високий ступінь недетермінованости системи нейронів, що утворюють мозок. Мозок відрізняється великою пластичністю, здатністю змінювати свою структуру і фізіологію в ході розвитку. Англійська нейрофізіолог С. Роуз бачить принципова відмінність мозку від комп’ютера в тому, що мозок працює не тільки з інформацією, але і зі змістом, причому сама інформація може радикально перетворюватися. «Спогад – це більше, ніж витяг файлів з пам’яті комп’ютера» (Роуз С., 1995).
Наявність таких факторів, як мотивація, увага, інтерес, дійсно відрізняє процеси пам’яті тварин і людини від комп’ютерної обробки інформації. У живих організмів запам’ятовування являє собою активний процес. Подання про мозок як про комп’ютер зі своїм «процесором» і «жорстким диском» – це чиста метафора. Людина і тварини відбирають для фіксації в пам’яті з потоку інформації, що надходить із зовнішнього світу, тільки значиму інформацію. Для такого відбору існують спеціальні механізми фільтрації, що запобігають захаращення пам’яті новою інформацією. У міру розвитку організм удосконалює таку здатність. Часто процес запам’ятовування з віком покращується завдяки зростаючій здатності групувати матеріал.
Великі надії в осягненні таємниць психіки, особливо в питаннях інтелекту і свідомості, були пов’язані з розробкою Емерджентні підходу. Він бере свій початок в теорії «емерджентним еволюції», запропонованої С. Александером (1859-1938) і К. Лойд-Морганом (1852-1936). Концепція «емерджентним еволюції» говорить, що взаємодія між елементами на одному рівні призводить до якісно нових явищ на іншому рівні. Емерджентні властивість являє собою новоутворення, принципово не зводиться до його складових. Ця концепція як би протилежна редукціоністскій підходу. Активним прихильником Емерджентні підходу до проблеми психіки був американський нейрофізіолог Р. Сперрі, лауреат Нобелівської премії 1981 (Сперрі Р., 1994).
Відомий фахівець з поведінки людини, з яким ми вже зустрічалися на цих сторінках, Дж. Даймонд популярно розглядає як емерджентні ознаки «щасливі шлюби» і успішне одомашнення тварин. Метафорично називаючи емерджентним підхід «принципом Анни Кареніної», він обігрує фразу великого російського письменника Л. М. Толстого (1829-1910) з його однойменного роману: «Всі щасливі сім’ї схожі один на одного, кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму», припускаючи , що для щасливого шлюбу необхідно збіг всіх факторів, а розбіжність будь-якого з безлічі чинників призводить до різних нещасних шлюбів. Також була необхідна сукупність усіх факторів, щоб тварина підходило для одомашнення (Даймонд Дж., 2009).
Однак емерджентним підхід на диво мало просунув наше розуміння механізмів психіки.
Серед численних моделей психіки дуже цікава голографічна модель, в якій психічне відображення розглядається як голограма, що виникає в результаті функціонування головного мозку (Дружинін В. Н., 2002).
Голографія – це спосіб запису і відтворення інформації, заснований на хвильової інтерференції. Інтерференція являє собою результат накладення когерентних (мають однакову частоту і постійну різницю фаз коливань) хвиль. Прикладом когерентних хвиль є лазерне випромінювання.
Загальну теорію голографії розробив ще в 1948 р угорський фізик Д. Габор (1900-1979). Їм же був запропонований термін голограма для позначення зображення, зафіксованого на фоточутливій поверхні. За свої роботи Д. Габор був удостоєний Нобелівської премії в 1971 р
Голографічна модель психіки була запропонована американським нейрофізіологом К. Прібрамом (Pribram K., 1991). Дійсно, властивості оптичної голограми наводять на думку про аналогічний механізмі психіки. Це розподіл інформації по всьому об’єму носія, неймовірна здатність до концентрації інформації, здатність давати тривимірні, надзвичайно реалістичні зображення об’єктів, можливість проявлятися далеко від носія. Найцікавішою особливістю голограми є здатність її малої частини давати картину цілого. Більше того, голографічна техніка дозволяє синтезувати нові образи, комбінуючи різні зображення.
У клінічних дослідженнях неодноразово описані випадки патологій, коли обсяг мозку становив мізерну частку від норми (до 5%), однак це не позначалося на інтелектуальної діяльності. Аналогічні результати показують експерименти над тваринами – видалення 99% кори у щурів не приводило до втрати здатності до научіння (Сміт Н., 2003). Пояснення подібних випадків з погляду традиційної науки про мозок вельми скрутно.
Однак голографічна модель психіки залишається суто «кабінетної» теорією – її експериментальне обгрунтування є справою майбутнього.
Австрійський філософ К. Р. Поппер (1902-1904), автор численних праць з теорії свідомості, навіть висунув гіпотезу «світу предрасположенностей» як імовірнісних сил, що впливають на даний з майбутнього (Поппер К. Р., 2000). Тут ми вступаємо в область таємничого, яким так багата психіка.

Посилання на основну публікацію