Макроеволюція і способи її здійснення

Сутність макроеволюції

Цим поняттям позначають походження надвидових таксонів:

  • родів;
  • загонів;
  • класів;
  • типів;
  • відділів.

У загальному значенні макроеволюцією можна назвати розвиток життя на Землі в цілому, включаючи і її походження. Макроеволюційною подією вважається також виникнення людини, за багатьма ознаками відрізняється від інших біологічних видів. Між мікро- і макроеволюцією не можна провести різку межу, тому що процес мікроеволюції, первинно викликає дивергенцію популяцій (аж до видоутворення), триває без будь-якої перерви і на макроеволюційному рівні всередині новопосталих форм.

Відсутність принципових відмінностей у протіканні мікро- і  макроеволюційних процесів дозволяє розглядати їх як дві сторони єдиного еволюційного процесу і застосовувати для аналізу всього процесу поняття, розроблені в теорії мікроеволюції, оскільки макроеволюційні явища охоплюють десятки мільйонів років і виключають можливість їх безпосереднього експериментального дослідження.

Способи здійснення макроеволюції

Макроеволюція може здійснюватися кількома способами.

Основний спосіб – це дивергенція. Являє собою незалежне утворення різних ознак у споріднених організмів.

В основі дивергенції лежить екологічна диференціація виду (або групи видів) на самостійні гілки. Відмінності між видами однієї групи в процесі еволюції, в силу зміни напрямку відбору, все більш і більш поглиблюються. Але разом з тим зберігається і певна спільність ознак морфофізіологічної організації. Це свідчить про походження даної групи від загального родоначального предка. При дивергенції схожість між організмами пояснюється спільністю їх походження, а відмінності – пристосуванням до різних умов середовища.

Прикладом дивергенції форм є виникнення різноманітних за морфофізіологічними особливостям в’юрків від одного або небагатьох предкових видів на Галапагоських островах.

Розбіжність внутрішньовидових форм і видів за різним місцеперебуванням визначається конкуренцією у боротьбі за однакові умови, вихід з яких і полягає в розселенні по різних екологічних нішах.

Механізм дивергентної еволюції заснований на дії елементарних еволюційних факторів.

В результаті мутаційного процесу, хвиль життя, ізоляції, боротьби за існування і природного відбору популяції і групи популяцій набувають і зберігають ознаки, все більш помітно відрізняють їх від батьківського виду. У якийсь момент еволюції (цей “момент” може тривати багато поколінь) відмінності, що накопичилися, виявляться настільки значними, що призведуть до розпаду вихідного виду на два і більше дочірніх.

Дивергенція будь-якого надвидового масштабу – результат дії ізоляції і в кінцевому результаті природного відбору, що виступає в формі групового відбору (зберігаються і усуваються види, роди, сімейства і т. д.). Груповий відбір заснований на відборі індивідів всередині популяції; вимирання виду відбувається лише за допомогою загибелі окремих особин. У результаті дивергенції у споріднених форм виникають гомологічні органи.

Ще один спосіб здійснення макроеволюції – це  паралелізм (паралельний розвиток).

Це процес еволюційного розвитку в подібному напрямку двох або декількох спочатку дівергірованих груп. Наприклад, палеонтологи дуже часто виявляють асинхронний паралелізм, тобто незалежне придбання подібних рис родинними, але живуть в різний час організмами. Прикладом може служити розвиток шаблезубого у представників різних підродин котячих. З генетичної точки зору паралельна еволюція пояснюється спільністю генної структури споріднених груп і подібної її мінливістю.

В еволюції може спостерігатися також конвергенція (конвергентний  розвиток) – процес еволюційного розвитку двох або більше неспоріднених груп у подібному напрямку. Конвергенція обумовлена однаковим середовищем проживання, в яке потрапляють неспоріднені організми. Класичним прикладом конвергентного розвитку вважається виникнення подібних форм тіла у:

  • акулових (первинноводні форми);
  • іхтіозаврів;
  • китоподібних (повторноводні форми).

При конвергентному розвитку подібність між неспорідненими організмами буває завжди тільки зовнішнім (еволюційним змінам в одному напрямку піддаються зовнішні ознаки як результат пристосування до однакових умов середовища). За формою тіла іхтіозавр схожий на акулу і дельфіна, але за такими істотними рисами, як:

  • будова шкірних покривів;
  • черепа;
  • мускулатури;
  • кровоносної системи;
  • дихальної та інших систем.

Ці групи хребетних різні.

При конвергентному способі еволюції виникають аналогічні органи.

Посилання на основну публікацію