1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Біологія
  3. Класифікація екологічних чинників

Класифікація екологічних чинників

Живе часто протиставляють неживому, біологічне – фізичному або хімічному, органічне – неорганічному. Не зважаючи на те, що живу природу майже завжди можна виокремити від неживої, вони не існують ізольовано, роз’єднано одна від одної, а утворюють єдине ціле. Життя у будь-якій формі без природного довкілля неможливе. Вплив живих організмів на природне довкілля виражений слабше, хоча й має надзвичайно важливе значення для збереження життя на Землі. Про це свідчать праці академіка В. Вернадського, у яких він розкриває сутність живої речовини в геологічному процесі. Отже, сукупність усіх зовнішніх стосовно організму (угруповань організмів) чинників, що впливають на морфологічні, фізіологічні, біохімічні, міграційні, репродуктивні та інші життєво важливі процеси, називають екологічними.

Природне довкілля можна розчленувати на компоненти й елементи. Компонентами вважають матеріальні тіла: гірські породи з ґрунтами, води, повітря, живі організми. Компоненти поділяють на елементи, кожен з яких вважають екологічним чинником, оскільки вони більшою чи меншою мірою впливають на живі організми (рис. 7.1).

Яким чином можна систематизувати велику кількість чинників, що формують природне довкілля? Є чимало класифікацій. Найпо-пулярніша з них – поділ екологічних чинників на абіотичні, біотичні й антропічні. До абіотичних відносять гідрокліматичні, едафічні й орографічні, до біотичних – трофічні, симбіотичні, антибіотичні та інші, до антропічних – вплив людської діяльності. Однак, як зазначає В. Кучерявий (2001), “не завжди, наприклад, температура є фактором абіотичним. Нерідко підвищення температури, зокрема, в приміщенні, є наслідком дії живих організмів, а не зовнішніх чинників”.

Відомо, що екологічні чинники впливають з різною інтенсивністю і мають більше чи менше значення для організму. Ті елементи довкілля, що найбільшою мірою впливають на організм, називають “фундаментальними”. Чинники, зміни яких у часі повторюються регулярно, називають періодичними (припливи і відпливи, день і ніч, зима і літо), а чинники, які виникають спорадично, часто зумовлюють катастрофічні явища і процеси, називають неперіодичними (землетруси, паводки, нашестя сарани).

Кожний чинник має свої особливості впливу на організм, свою амплітуду значень. Для різних організмів значення чинників, за яких вони можуть нормально існувати, не є однакові. Найменше значення чинника для існування певного організму називають мінімумом (min), найбільше – максимумом (max). Найсприятливіші значення чинника для життя організму є його життєвим оптимумом (opt). Ті значення чинника, коли організм існує, але його стан пригнічений, називають песимістичними, або песимумом (pes). На шкалі значень чинника песимум розташований між оптимумом і максимумом, між оптимумом і мінімумом. Оптимум дещо зміщений до максимуму (рис. 7.2).

Стосовно деяких чинників поняття “оптимуму” не стосується взагалі. Зокрема, всі значення наявної радіації шкідливі для організму. На різних етапах життєвого циклу організму значення оптимуму може суттєво змінюватися. Ті організми, які можуть існувати за наявності широкої амплітуди чинників, називають еврибіонтними (грец. evpvg-широкий та ftmv, fiiovmg – існуючий), а організми, для яких існування можливе у вузькій амплітуді чинників, називають стенобіонтними (грец. vzevog – вузький, обмежений і біонти). Еврибіонтні організми займають, за інших однакових умов, ширші ареали, ніж стенобіонтні. Такий же поділ організмів наявний щодо будь-якого окремого чинника: температури (еври- і стенотермні); вологи (еври- і стеногігробі-онтні), засоленості ґрунту (еври- і стеногальні) тощо.

Значення чинників, за наявності яких існування організмів стає неможливим, називають межами витривалості, а чинники, які виходять за межі витривалості, називають лімітуючими, або обмежуючими. Німецький агрохімік Ю. Лібіх ще 1840 року обґрунтував правило (закон), згідно з яким існування організму визначається тим чинником, який є в мінімумі. Його висновок про те, що “ріст рослини залежить від того елемента живлення, який наявний у мінімальній кількості’ відомий як “лібіховський закон мінімуму”. Лімітуючим чинником може бути не тільки мінімальне значення чинника, на що вказував Ю. Лібіх, але й його надлишок. В. Гептнер застосував це правило в зоології. Він писав, що “нормальне існування виду в будь-якій місцевості неможливе, якщо хоч один чинник знаходиться нижче потреб цього виду”.

Екологічні чинники діють не ізольовано один від одного, а спільно й одночасно, а тому можуть деякою мірою доповнювати або заміняти один одного. На це вперше вказав швейцарський вчений Е. Рюбель. Прикладом може бути те, що восени багато птахів відлітають на південь. Але якщо вони отримують достатню кількіст їжі, то можуть зимувати і там, де зазвичай їх взимку немає. Рослини, які не можуть проростати через недостатню кількість світла в тіні у помірному поясі, в тропічному лісі при вищих температурах повітря проростають у значно темніших місцях. У першому випадку сита їжа компенсує значення тепло, в другому високі температури замінюють нестачу світла.

Найповніше всю складність впливу на організм екологічних чинників відображає закон толерантності В. Шелфорда (1913). Толерантність (лат. tolerans – терплячий) – це здатність організму переносити несприятливий вплив того чи іншого чинника. Здатність організму витримувати певну амплітуду коливання чинника називають екологічною валентністю. Для життя організмів важливе значення має не тільки абсолютна величина чинника, але й швидкість його зміни. До поступових змін довкілля організм може адаптуватися. Різкі зміни чинників можуть спричинити вимирання виду. Адаптації можуть бути морфологічними (пристосування до змін біологічних ритмів, зумовлених тривалістю сезонів року або ж травного тракту, залежно від змін складу їжі) та екологічними (пристосування до термічних умов, умов зволоження, тиску тощо).

Види, які адаптовані до певних умов існування і мають широке географічне поширення, називають екотипом. В умовах адаптивних процесів можуть формуватися генетичні раси. Такі процеси характеризуються не тільки змінами живих організмів, а й змінами природного довкілля.

ПОДІЛИТИСЯ: