Класифікація біоценозів

Завданням будь-якої класифікації є підведення до певної системи різноманіття об’єктів дослідження за допомогою таксономічних категорій. Про це детальніше йшлося у підрозділі “З історії систематики живих організмів”. Стосовно класифікації біоценозів, то їхнє різноманіття групується в таксони з певним ступенем подібності окремих ознак і властивостей, а також структури та генезису.

Які ж головні вимоги до будь-яких класифікацій? Найперша вимога полягає в тому, щоб в одній і тій же класифікації на всіх рівнях застосовувалася одна й та ж основа поділу певного об’єму поняття. Друга вимога – за основу поділу необхідно брати найсуттєвіші ознаки. Третя – сума виділених частин повинна дорівнювати цілому.

Основу біоценозу, як відомо, формує фітоценоз. Тому в основу класифікації біоценозів покладено класифікацію фітоценозів, яка ґрунтується на виділенні домінантів і едифікаторів рослинного покриву. До уваги беруть як розміри (площу), так і складність організації угруповань, а також характер меж (континуальність, дискретність).

Таксономічна система біоценозів побудована за домінантними і едифікаторними ознаками, складається з таких таксонів: асоціація біоценозів, група асоціацій біоценозів, – формація біоценозів – група формацій біоценозів – клас формацій біоценозів – тип формацій біоценозів (тип рослинності, тип біому) – біоценотичний покрив.

Елементарною таксономічною категорією рослинного угруповання є асоціація, а біоценотичного – асоціація біоценозів. Вона є сукупністю однорідних мікробіоценозів з однаковим видовим складом, структурою та відношеннями як між організмами, так і між ними та їхнім життєвим середовищем. У польових умовах головними ознаками виділення асоціації є однорідність біотопу, ярусної будови, подібної мозаїки (плямиста, розпорошена), домінантних та едифіка-торних видів.

Назва асоціації для багатоярусних угруповань складається з родових назв, домінантних видів панівного ярусу (кондомінанти) та едифікаторів тих ярусів, які утворюють здебільшого суцільний покрив. Наприклад, сосняк зелено-моховий, ялинник чорницево-моховий тощо. Назву складених лучних асоціацій утворюють назви домінантних і субдомінантних видів. Домінантний вид називають останнім, наприклад, їдкожовтецево-лучнотонконіжна асоціація. Лучні асоціації зазвичай позначають латинською мовою: Ranunculus -Poa pratensis.

Групу асоціацій біоценозів утворюють асоціації, що відрізняються складом одного з ярусів. Сосняк чорницевий, наприклад, об’єднує асоціацію з ярусом підліску з ялівцю, крушини і підліску осики. Група злаково-дрібноосоково-різнотравних асоціацій охоплює лучні угруповання з набором названих груп трав (злаки, дрібні осоки, різнотрав’я). Біоценотична формація складається з груп асоціацій. Формацію виділяють за домінантою, за якою її і називають: формація смереки європейської, вільхи чорної, дуба європейського, ялиці білої, ялівцю козачого, костриці червоної. Це головна одиниця середнього рангу. її широко використовують у процесі картографування, зокрема лісової рослинності.

Група формацій біоценозів – це всі формації, домінанти якої належать до однієї і тієї ж життєвої форми. Оскільки життєві форми рослин надзвичайно різноманітні, об’єм груп формацій дуже неоднорідний: темно-, світло- хвойні, листопадні, вічнозелені, широко-, дрібнолистяні ліси; крупно-, дрібно-, низькозлакові, дрібнорізнотрав-ні та інші групи лучних формацій.

Клас формацій біоценозів об’єднує всі групи формацій, домінанти яких мають екологічно близькі життєві форми, наприклад, хвойні ліси (шпилькові ліси), листяні ліси тощо.

Тип формацій біоценозів (тип рослинності) називають типом біому, або біоценотичний тип, розуміючи під ним біоценоз рангу, який територіально збігається з природно-кліматичною зоною, наприклад, біом вологих екваторіальних і тропічних лісів або біом трав’янистих степів, прерій, пампи.

Біоценотичний покрив є найвищою таксономічною одиницею, яка об’єднує всі типи біомів суходолу. Для водного середовища, у якому роль рослинності обмежена, виділення таксономічних категорій біоценозів ґрунтується на тваринному населенні.

У ботаніко-географічній та фітоценотичній літературі застосовують й інші класифікації фітоценозів, зокрема, класифікацію рослинності за методом Браун-Бланке, який донедавна в Україні мало застосовувався, але протягом останніх десятиріч набув значного поширення завдяки працям В. Соломахи (1995), С. Стойка, Л. Мілкіної, Л. Тасенкевич, П. Ященка (1998), І. Григора і В. Соломахи (2000) та ін.

Метод класифікації рослинності за Браун-Бланке має досить давню історію. За цим методом розроблено синтаксономічні схеми для більшості країн усіх континентів нашої планети (Миркин, 1989). Досить значну поширеність цього варіанта систематизації фітоценозів пояснюють тим, що він ґрунтується на використанні головної ознаки фітоценозу – флористичного складу. Є різні модифікації цього методу, які полягають у тому, що, крім цієї ознаки, використовують і домінування видів, але все це тільки допомагає дослідникові у процесі класифікації екологічно та ценотично специфічних угруповань, поширених у всьому спектрі екологічних умов.

Цей метод дає змогу класифікувати різні за наповненістю видами угруповання – від флористично багатих угруповань тропічних лісів до занадто збіднених ценозів пустельної рослинності, або монодомі-нантних та моновидових угруповань водної рослинності. У випадках, коли в угрупованнях багато або дуже мало видів, класифікаційна процедура значно ускладнюється.

Оптимальні умови опрацювання описів наявні у разі створення синтаксономічних схем лучної та степової рослинності. По-перше, в ній є флористично заповнені фітоценози, які досить чітко відображають наявну екологічну ситуацію, і немає значного антропогенного впливу. По-друге, для цих типів рослинності розроблені досить повні та екологічні схеми їх класифікації для сусідніх з Україною країн Західної та Східної Європи. Досить екологічно близькі режими заплав річок України та перезволожених територій сприяють створенню близьких синтаксономічних схем лучної рослинності.

Угруповання степів формуються на рівнині України на різних відмінах чорноземів, яких немає у Західній Європі. З огляду на це, синтаксономічна схема степової рослинності України досить своєрідна і містить у своєму складі значну частину нових синтаксонів. Це відбулося також унаслідок того, що степи поширені й на кам’янистих та крейдяних субстратах, а також карбонатних ґрунтах (Соломаха, 1996). Найбільш північні з них описані на півдні Волинського Полісся (Я. Дідух, 1974).

Синтаксономічні схеми лісової рослинності розробляють досить ефективно завдяки повноті флористичного складу та наявності в складі цих ценозів значної кількості індикаторних видів. Зважаючи на це, екологічно специфічні синтаксони лісів класифікують відповідно до наявних схем, хоча для деяких з них потрібно виділяти і нові союзи, а також значну частину нових асоціацій. Загальна своєрідність ґрунтово-гідрологічних та зонально-екологічних умов України порівняно з прилеглими країнами Західної Європи і є основою для подібного виділення.

Author: Олександр
Фанат своєї справи і просто крутий чувак.