1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Біологія
  3. Кайнозойська ера

Кайнозойська ера

Кайнозойська ера (ератема, підеона) триває і сьогодні. Її вік налічує 66 млн. років. Тектонічні, геологічні й кліматичні процеси сформували такі фізико-географічні умови, в яких головну роль відіграють середовища тварин ссавців і птахів, а середовище рослин – покритонасінні або квіткові.

Наприкінці цієї ери з’явилася людина, яка тепер стала важливим (якщо не найважливішим) чинником зміни природного довкілля.

Кайнозойську еру поділяють на три періоди: палеогеновий, неогеновий і четвертинний.

Палеоген і неоген до 60-х років ХХ ст. об’єднували в єдиний третинний період, протягом якого формувалася арктотретинна флора. Саме її вважають попередницею сучасних тропічної, субтропічної і помірної рослинностей північної півкулі.

Для кайнозойської ери характерний альпійський орогенез, що охопив Євразію і Америку. Гірські системи Альп, Карпат, Кавказу, Паміру, Гімалаїв зайняли акваторію теплого серединного океану Тетіс. Літосферні плити зайняли положення, близьке до сучасного, і стали фундаментом у розподілі океану і суходолу.

Протягом палеогену суходіл покривали тропічні й субтропічні ліси, які завдяки дослідженням українського палеоботаніка, академіка А. Криштофовича (1885-1953) названі “полтавською флорою”. Полтавська палеогенова флора складалася з:

  • магнолій;
  • пальм;
  • вічнозелених дубів і буків;
  • евкаліптів;
  • фікусів;
  • камфорних лаврів;
  • хлібного і гранатового дерев та інших видів і родів.

Північні материки в той час були з’єднані суходільними мостами, тому у флорі трапляються північноамериканські види, такі як:

  • секвоя;
  • болотний кипарис;
  • гінкго;
  • ліквідамбар;
  • протейні.

Північніше помірних широт аж до островів Шпіцбергена і Гренландії поширилися листопадні широколистяні ліси, у яких траплялися й субтропічні види.

У фауні палеогену з мікроорганізмів широке поширення мали фораменіфери – нумуліти, раковини яких утворюють багатометрові (декілька десятків метрів) відклади. Двостулкові і черевоногі молюски, морські їжаки і раки-остраподи, кісткові й хрящові риби населяють солоні й прісноводні водойми. Серед хребетних – ссавці і птахи (беззубі) зайняли панівне становище. Земноводні та плазуни були нечисленними. Відомі лише:

  • гігантські саламандри;
  • жаби;
  • черепахи;
  • ящірки;
  • крокодили та гадюки.

Стосовно морської фауни, то в неогені розвивалися ті ж групи, що і в палеогені. З морських ссавців зустрічається кит. Примітивні форми наземних ссавців (давні хижаки, великі непарнокопитні, парнокопитні та інші) вимирають. Панівне становище займають ті родини й роди хижаків, хоботних та копитних, які продовжують існувати в наш час. Це давні:

  • ведмеді;
  • антилопи;
  • бики;
  • жирафи;
  • слони;
  • вівці;
  • кози.

Всі вони з’явилися на початку неогену – в ранньому міоцені. Наприкінці міоцена і в ранньому пліоцені з’являються людиноподібні мавпи, гіпопотами, олені, справжні коні, мастодонти, слони, шаблезубі тигри. Найважливішою особливістю пізнього пліоцену є виникнення представників роду Ното – людини.

Останній період кайнозою – четвертинний (Ж. Денуайє, 1829), або антропогеновий (А. Павлов, 1922), триває за різними даними від 3,3 до 0,7 млн років (у цей час прийнято вважати 1,8 млн років). Його особливості є такі (К. Владимирська та ін., 1985):

  • поява і розвиток людини та її матеріальної культури;
  • різкі й багаторазові коливання клімату, що призводили до зледенінь і потеплінь великих регіонів зі всіма наслідками для живої й неживої природи;
  • планетарні зміни рівня Світового океану, його трансгресії і регресії та наслідки цих змін.

Похолодання спричинили пристосування органічного світу до екстремальних умов. Флору і фауну зледеніння витісняли у південніші широти. Так було втрачено велику кількість видів, зокрема хвойних, вижили сосна (Pinus), ялиця (Abies), яловець (Juniperus) та ін. На Волино-Поділлі, південних схилах Східно-Європейської височини, півдні Уралу в захищених місцях-схованках, які назвали рефугіумами (refugium, лат. – сховище), збереглися від наступу максимального Дніпровського зледеніння представники арктотретинної флори.

До складу фауни в цей холодний і засушливий період належали лише пристосовані до таких умов тварини:

  • мамонт;
  • північний олень;
  • шерстистий носоріг;
  • вівцебик;
  • песець;
  • лемінги;
  • біла куріпка.

Південніше від прильодовикової холодної зони простяглися зони лісостепу і степу, для яких характерними були такі стадні тварини, як:

  • олені;
  • коні;
  • бізони;
  • сайгаки;
  • навіть верблюди.

Танення льодовика, спричинене глобальним потеплінням, стало причиною розселення загнаної зледенінням у рефугіуми теплолюбної флори і фауни. Арктоальпійські види зайняли гірські системи півдня Європи, а також високі широти сучасної тундри і лісотундри. Окремі види, такі як:

  • чорниця (Vaccinium myrtillus);
  • буяхи або лохина (Vuliginosum);
  • тирлич (Gentiana);
  • жовтець (Ranunculus);
  • калюжниця (Caltna);
  • бедренець (Pimpinella)

Всі вони зуміли пристосуватися до нових кліматичних умов і зайняти екологічні ніші в рівнинних і гірських ландшафтах.

У 1982 році більшість фахівців визнали, що тривалість антропогену – 1,8 млн років. За цей час людина “пройшла” складний шлях еволюції від людиноподібної мавпи (рамапітека) до сучасної розумної людини (Homo sapiens). З початку голоцену, який триває 10 тис. років, панує сучасна людина, яка, на думку Р. Флінта (1978),

“несе відповідальність не тільки за власну долю, а й за інших людей, інших живих істот і природних процесів, що відбуваються на Землі – обов ‘язок захистити наше довкілля від розрухи. Здатність бути відповідальним, якою з усіх живих істот наділена лише людина, може, і є головна ознака того, що ми називаємо цивілізацією”.

Розглянувши погляди на проблему виникнення життя на Землі і його тривалу еволюцію від найпримітивніших до сучасних представників, ми маємо обґрунтовані підстави ознайомитись з сучасною мегасистемою органічного світу.

ПОДІЛИТИСЯ: