Головні напрями біогеографічних досліджень

Біогеографія вивчає об’єкт і предмет свого дослідження з різних позицій і різними методами. Насамперед вона визначає місцеположення окремих видів рослин і тварин та інших таксономічних категорій в просторі і часі, пізнаючи флору й фауну природних, природно-історичних та адміністративних регіонів. Такий напрям досліджень одержав назву флористико-фауністичного.

Внаслідок вивчення флори і фауни планети та її частин, зіставлення даних про ареали, рясність, автохтонність певних видів (родів та інших таксономічних категорій) організмів дослідники одержують матеріал, що дає змогу виділяти флористичні, фауністичні й біотичні (біогеографічні) оригінальні регіони різних масштабних рівнів – від царства до району. Такий напрям біогеографічних досліджень називають регіональним.

Науку про взаємовідношення між живими організмами та їхнім природним (і природно-антропогенним) довкіллям називають екологією, а напрям досліджень – екологічним. У деяких випадках знання теперішніх особливостей природного середовища недостатньо, щоб з’ясувати причини поширення та сучасного розташування певних видів організмів, їхніх популяцій (populus – з лат. народ) – сукупність особин певного виду організмів, які здатні до вільного схрещування і деякою мірою ізольовані від сусідніх популяцій та біоценозів. Пояснення їхнього поширення і теперішнього місцеположення варто шукати в еволюції життя на нашій планеті та чинниках, що найбільшою мірою впливають на глобальні, регіональні й локальні зміни природного довкілля та, відповідно, адаптації (adaptatio – з пізньолат. пристосування) живих організмів. Цей напрям досліджень називають історичним, або палеобіогеографічним.

На існування, розмноження й поширення живих істот найбільшою мірою впливають дві групи чинників: абіотичні (а – з грец. префікс, що означає заперечення і ftmTivds – з грец. життєвий – компоненти і явища неживої, неорганічної природи) та біотичні (живої природи). Серед біотичних чинників окремо виділяють вплив людської діяльності, або антропічний (av6prnnog – з грец. людина – у складних словах відповідає поняттю людина), який у ХХ столітті внаслідок зростання народонаселення, виробництва і споживання надзвичайно посилився. Це негативно вплинуло на флору, фауну й біоту загалом, призвело до їх трансформації, зміни ареалів, фрагментарного (frag-mentum – з лат. уламок, шматок) поширення тощо. Причини, обсяги, наслідки цього впливу на живі організми та їхні угруповання вивчають представники антропічного напряму біогеографії.

У випадку, коли дослідження впливу біотичних і антропічних чинників на живі організми дають змогу не тільки з’ясувати причини змін у сучасному поширенні й розміщенні біоти, а й запропонувати практикам дійові заходи для виправлення негативної ситуації з метою досягнення оптимальних результатів, то такий напрям біогеографічних досліджень матиме назву конструктивного.

Тут наведено лише декілька напрямів біогеографічних досліджень, які розвиваються з різною активністю. Широке застосування, зокрема космічних методів дослідження біоти, а також геоінформа-ційних систем та інших новітніх засобів, може стрімко збільшити можливості біогеографічної науки в нагромадженні нових фактів, пропонуванні ідей, розробці гіпотез. Все це є підставою сподіватися, що найближчим часом виникнуть нові актуальні напрями біогеографічних досліджень, у яких увага буде зосереджена на характері й особливостях біоти, зокрема океанічних глибин, високих широт, високогір’їв та інших важкодоступних територій і акваторій нашої планети.

Посилання на основну публікацію